Тарас Григорович Шевченко - Причинна. ч.1
текст песни
17
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Тарас Григорович Шевченко - Причинна. ч.1 - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
ПРИЧИННА
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з’їли —
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав’яже,
Не на ліжко, в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш ЇЇ, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю — вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума — заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до Бога — милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохає,
Її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
«Журись», — каже думка, жалю завдає.
О Боже мій милий! така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши вітер чорні хмари
Ліг біля моря одпочить.
А з неба місяць так і сяє;
І над водою, і над гаєм,
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк — з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись.
«Ходімо гріться! — закричали. —
Зійшло вже сонце!» (Голі скрізь;
З осоки коси, бо дівчата).
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
«Чи всі ви тута? — кличе мати. —
Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
Ух! Ух!
Солом’яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий,
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі.
Поки відьми ще літають,
Поки півні не співають,
Посвіти нам... Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить.
Ух! Ух!
Солом’яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила».
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з’їли —
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав’яже,
Не на ліжко, в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш ЇЇ, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю — вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума — заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до Бога — милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохає,
Її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
«Журись», — каже думка, жалю завдає.
О Боже мій милий! така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши вітер чорні хмари
Ліг біля моря одпочить.
А з неба місяць так і сяє;
І над водою, і над гаєм,
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк — з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись.
«Ходімо гріться! — закричали. —
Зійшло вже сонце!» (Голі скрізь;
З осоки коси, бо дівчата).
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
«Чи всі ви тута? — кличе мати. —
Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
Ух! Ух!
Солом’яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий,
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі.
Поки відьми ще літають,
Поки півні не співають,
Посвіти нам... Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить.
Ух! Ух!
Солом’яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила».
Причина
Рев и стоны широкие dnepr,
Злой ветер воет,
Ива подбила высоко,
Я поднимаю волну горами.
И бледная луна на это время
Из облака, где смотрел, смотрел,
Как лодка в Голубом море
Поэтому он лопнул, затем он ехал.
Третьи петухи не пели,
Никто не питается
Sichs в роще называется,
Но Эш время от времени скрипит.
В такой день под горой,
Возле рощи,
Это становится черным над водой,
Что -то белое блуждает.
Может быть, вышла русалка
Мать, чтобы искать,
Или, может быть, коза ждет,
Чтобы залог.
Не русалка блуждает:
Тогда девушка ходит,
И не знаю (потому что причинно),
Что оно делает.
Итак, гадалка сделал,
Пропустить меньше,
Чтобы увидеть, прогуляться в полночь,
Спи и посмотрел
Казак Янг,
Что осталось в прошлом году.
Был обещан вернуться,
Да, очевидно, он погиб!
Не китайский
Казак глаза,
Не вымыли белое лицо
Слизон Дева:
Орл вынул карие глаза
В иностранной области,
Белое тело волков ела -
Такова его судьба.
В тщетной повседневной девушке
Это выглядит.
Черно -хартированный не вернется
И не приветствует,
Не заплетать длинную оплетку,
Шарф не связывает
Не на кровати, в доме
Сирота будет лежать!
Это ее судьба ... о боже, милая!
Что ты наказываешь ее, молодой?
За это так искренне она влюбилась
Казакины? .. простите сироту!
Кого она любит? Ни отец, ни няня,
Один как птица в далеком краю.
Вы прислали ей судьбу - она молода,
Потому что люди незнакомца будут смеяться.
Голубь виновен в том, что голубь любит?
Это голубь, которого убил Сокол?
Промахи, рев, белый мир болен,
Мухи, в поисках, Дума - потерянный.
Счастливого голубя: летит высоко,
Поздравливание Бога - они спрашивают милого.
Кого сирота, которую спрашивает,
И кто скажет ей и кто знает
Где милая ночь: или в темной роще,
Или в тусклом Дунай лошадь лошади,
Или, может быть, с другим, второй любит,
Ее ежевика, уже забыла?
Если были даны орлиные крылья,
Я бы нашел голубое море сладкого;
Жизнь понравилась бы, второй задушится,
И к неодушевленной в яме пойдет.
Не так много сердца любит делиться с кем,
Не так, чтобы Бог дал нам:
Он не хочет жить, не хочет беспокоиться.
«Джерри», - говорит думал, жаль.
Боже мой, милый! Это твоя воля,
Ее счастье - ее судьба!
Она все ходит, с парой.
Широкий Dnieper не говорит:
Сломав ветры черные облака
Он пойдет на море.
И с неба луна сияет;
И над водой и над рощи,
Всего все молчит.
Уже GLUK - от Dnieper Colled
Маленькие дети, смеются.
«Пойдем согреться! - крикнул. -
Солнце спустилось! » (Голый повсюду;
Из коса, потому что девочки).
Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем
«Вы все тута? - Вызывает мать. -
Давайте поищим ужин.
Давай поиграем, давай пойдем
И давайте петь песню:
Эм-м-м! Эм-м-м!
Сломанский дух, дух!
Моя мама родила,
Крещенное уложено.
Ежемесячно!
Наш голубь!
Приходите к нам ужин:
У нас есть казак в тростнике,
В тростнике, в осоке,
Серебряное кольцо на руке;
Молодой, чернокожий,
Нашел вчера в Дибраве.
Миры дольше в чистом поле,
Делать скорее.
Пока ведьмы все еще летят,
Пока пету не поют,
Подписать нас ... он что -то ходит!
Он делает что -то там под дубом.
Эм-м-м! Эм-м-м!
Сломанский дух, дух!
Моя мама родила,
Она положила крещение ".
Рев и стоны широкие dnepr,
Злой ветер воет,
Ива подбила высоко,
Я поднимаю волну горами.
И бледная луна на это время
Из облака, где смотрел, смотрел,
Как лодка в Голубом море
Поэтому он лопнул, затем он ехал.
Третьи петухи не пели,
Никто не питается
Sichs в роще называется,
Но Эш время от времени скрипит.
В такой день под горой,
Возле рощи,
Это становится черным над водой,
Что -то белое блуждает.
Может быть, вышла русалка
Мать, чтобы искать,
Или, может быть, коза ждет,
Чтобы залог.
Не русалка блуждает:
Тогда девушка ходит,
И не знаю (потому что причинно),
Что оно делает.
Итак, гадалка сделал,
Пропустить меньше,
Чтобы увидеть, прогуляться в полночь,
Спи и посмотрел
Казак Янг,
Что осталось в прошлом году.
Был обещан вернуться,
Да, очевидно, он погиб!
Не китайский
Казак глаза,
Не вымыли белое лицо
Слизон Дева:
Орл вынул карие глаза
В иностранной области,
Белое тело волков ела -
Такова его судьба.
В тщетной повседневной девушке
Это выглядит.
Черно -хартированный не вернется
И не приветствует,
Не заплетать длинную оплетку,
Шарф не связывает
Не на кровати, в доме
Сирота будет лежать!
Это ее судьба ... о боже, милая!
Что ты наказываешь ее, молодой?
За это так искренне она влюбилась
Казакины? .. простите сироту!
Кого она любит? Ни отец, ни няня,
Один как птица в далеком краю.
Вы прислали ей судьбу - она молода,
Потому что люди незнакомца будут смеяться.
Голубь виновен в том, что голубь любит?
Это голубь, которого убил Сокол?
Промахи, рев, белый мир болен,
Мухи, в поисках, Дума - потерянный.
Счастливого голубя: летит высоко,
Поздравливание Бога - они спрашивают милого.
Кого сирота, которую спрашивает,
И кто скажет ей и кто знает
Где милая ночь: или в темной роще,
Или в тусклом Дунай лошадь лошади,
Или, может быть, с другим, второй любит,
Ее ежевика, уже забыла?
Если были даны орлиные крылья,
Я бы нашел голубое море сладкого;
Жизнь понравилась бы, второй задушится,
И к неодушевленной в яме пойдет.
Не так много сердца любит делиться с кем,
Не так, чтобы Бог дал нам:
Он не хочет жить, не хочет беспокоиться.
«Джерри», - говорит думал, жаль.
Боже мой, милый! Это твоя воля,
Ее счастье - ее судьба!
Она все ходит, с парой.
Широкий Dnieper не говорит:
Сломав ветры черные облака
Он пойдет на море.
И с неба луна сияет;
И над водой и над рощи,
Всего все молчит.
Уже GLUK - от Dnieper Colled
Маленькие дети, смеются.
«Пойдем согреться! - крикнул. -
Солнце спустилось! » (Голый повсюду;
Из коса, потому что девочки).
Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем Полем
«Вы все тута? - Вызывает мать. -
Давайте поищим ужин.
Давай поиграем, давай пойдем
И давайте петь песню:
Эм-м-м! Эм-м-м!
Сломанский дух, дух!
Моя мама родила,
Крещенное уложено.
Ежемесячно!
Наш голубь!
Приходите к нам ужин:
У нас есть казак в тростнике,
В тростнике, в осоке,
Серебряное кольцо на руке;
Молодой, чернокожий,
Нашел вчера в Дибраве.
Миры дольше в чистом поле,
Делать скорее.
Пока ведьмы все еще летят,
Пока пету не поют,
Подписать нас ... он что -то ходит!
Он делает что -то там под дубом.
Эм-м-м! Эм-м-м!
Сломанский дух, дух!
Моя мама родила,
Она положила крещение ".
Другие песни исполнителя: