Микола Воловик і Люцина Хворост - Розмова
текст песни

– Як непотрібен – я піду?
Що я на це сказати мушу?
Що усмішка, як на біду,
вже розтопила змерзлу душу?
Що півгодини цих мені
вже півжиття не вистачало?
На тлі байдужості й брехні
мов пісня бесіда звучала!..
Що спільна мова – то є дар,
який єднає і лікує?
...А ми вже стомлені від свар,
і нам усім давно бракує
порозуміння і тепла,
а, може, й трішечки любові...
А в нас – проблеми і діла,
та ще й біда напоготові...
(І де береться, навісна?
На скроні тіпнеться прожилка...)
– Ідіть.
...Буяє вже весна...
Я не така вже й сильна жінка...