Остап Сливинський - Мені сниться Боґуш Золаї
текст песни
33
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Остап Сливинський - Мені сниться Боґуш Золаї - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Мені сниться Боґуш Золаї,
бачу його кришталеву руку з налиплими парашутиками кульбаби.
Його янгол вирушає за здутим м'ячем,
якого відносить повільна течія. Ступає у воду, непевний цієї стихії.
Відкривається сухий плід минулого дня, повний загадок і спостережень:
Боґуш на пристані, його волосся й сорочка спокійні,
попри береговий вітер, що надимає смугастий сак метеостанції;
повітряна куля освітлює краєвид, палахкотить її пекельне ядро.
Птахи обсідають голову потятого лошати, досить нам обернутись – і ми
знову бачимо, як падають їх чорні тіні. Недалеко кордон: тихі фургони
поночі рушають біленою стіною берега, відкидаючи півмісяці маґнієвого світла.
Боґуш виносить нам лавки, плетені постілки. Гудуть казани над мідною рікою Кереш,
підіймаючи воду на ніч; швидше обертається колесо млина, необтяжене хлібами.
Я знаю, як може бути там – вище за течією, на горищі, у нетрях виноградника.
Знаю, як порожньо звучать міхи, як блукаюче світло розхитує порохняву колоду тіла,
як змінюються сусіди. Колись єдина дорога сюди
зійде пилюкою, і що тоді? Оголиться камінь, заб'ють джерела? Боґуш
показує могильну плиту посеред саду – священик.
Cад відкриває свої філіали на периферіях світу.
Боґуше, ти там, де двоє, четверо, перехрестившись, сідають у внутрішньому дворі
вечора,
утвореному його ходою, підступами, його глухими окликами.
Ти розводиш вогонь у наповненій вугіллям сурдині, від чого намагаєшся вберегтися?
Від нічних відгомонів, що нагадують гуркіт тіл трубопроводами неба?
Від перельотів ангелів, що знають своє місце і час? Від ліній фронту, що невтримно
затіснюють своє кільце?
Око тайфуну, в якому ночують твої птахи. Ти знаходиш сховок у Книзі,
вино, що ти його п’єш, знаходить заспокоєння у твоєму ковтку. А де сум’яття лози,
і чому у твоїй Книзі нічого не написано про неспокій виноградаря?
І ти, що вважаєш себе вправним метеорологом, чи можеш
відчитати письмена на повітряних зміях, що їх пускають репортери,
відряджені на той бік? Чи ти принаймні чуєш їх лопотіння?
“Головне, каже Боґуш, то вміти застати одну з годин на гарячому, коли вона,
все ще необачно відкрита, проведе нас коридором усіх наступних годин.”
Як правильно прочитати дзенькіт ключів, що далеко попереду,
клепання кіс, ритми вуду, темні сліди на підвітряних стінах – від хрестів,
зв’язаних із двох паличок?
Що зраджує нас перед великою водою – ті кілька запитань, і їх розхитані паперті,
де ми стоїмо зграйками, передаючи з рук у руки хліб і маслини?
Безсоння відкривається тут пунктуально й урочисто, як новий
яскраво освітлений супермаркет, сюди приходять і прицінюються,
цигани женуть сюди усіх своїх коней,
“чи можу я переночувати у твоєму безсонні?”
Боґуш дивиться на цей посріблений континент, що уникає своєї тіні,
страждаючи безнадійною фобією – бути тінню своєї тіні.
Темні комети лиликів; найпростіші іменники, вода, порох, голос, обертаються,
як стробоскопи, відкидаючи каламутні кочуючі відблиски.
Сліди на воді, потяг, якого нам не вдалося спинити на цій проміжній станції,
знаки нашого невидимого письма, що ще видно з висоти пташиного польоту?
роїння сімені, світло наших запалених гортаней, голоси, що висвічуються
з-під ребер куфічним скорописом,
палання двигунів, сяйливий суд, що несеться аеродромом,
горловий спів, яким для нас дублюють послання фатімської богородиці?
високо обірвані ринви, безконечна плутанина слідів,
якась пляма, щось поміж дерев, що з’являється, гасне,
і знову засвічується в іншому місці
залізничні довідники і станції які завжди задалеко
замерзлі шибки з письменами чийогось нерівного подиху?
Янгол, перейшовши на той берег, викручує подiл.
Боґуш зливає рештки вина до бутлі, опускає криничну ляду,
і поки він загасить ліхтар,
залишається небагато слів, та й ті заледве чи встигнеш сказати:
“поки ще відчуваємо один одного спинами
ми є поки ще відчуваємо один одного спинами”
бачу його кришталеву руку з налиплими парашутиками кульбаби.
Його янгол вирушає за здутим м'ячем,
якого відносить повільна течія. Ступає у воду, непевний цієї стихії.
Відкривається сухий плід минулого дня, повний загадок і спостережень:
Боґуш на пристані, його волосся й сорочка спокійні,
попри береговий вітер, що надимає смугастий сак метеостанції;
повітряна куля освітлює краєвид, палахкотить її пекельне ядро.
Птахи обсідають голову потятого лошати, досить нам обернутись – і ми
знову бачимо, як падають їх чорні тіні. Недалеко кордон: тихі фургони
поночі рушають біленою стіною берега, відкидаючи півмісяці маґнієвого світла.
Боґуш виносить нам лавки, плетені постілки. Гудуть казани над мідною рікою Кереш,
підіймаючи воду на ніч; швидше обертається колесо млина, необтяжене хлібами.
Я знаю, як може бути там – вище за течією, на горищі, у нетрях виноградника.
Знаю, як порожньо звучать міхи, як блукаюче світло розхитує порохняву колоду тіла,
як змінюються сусіди. Колись єдина дорога сюди
зійде пилюкою, і що тоді? Оголиться камінь, заб'ють джерела? Боґуш
показує могильну плиту посеред саду – священик.
Cад відкриває свої філіали на периферіях світу.
Боґуше, ти там, де двоє, четверо, перехрестившись, сідають у внутрішньому дворі
вечора,
утвореному його ходою, підступами, його глухими окликами.
Ти розводиш вогонь у наповненій вугіллям сурдині, від чого намагаєшся вберегтися?
Від нічних відгомонів, що нагадують гуркіт тіл трубопроводами неба?
Від перельотів ангелів, що знають своє місце і час? Від ліній фронту, що невтримно
затіснюють своє кільце?
Око тайфуну, в якому ночують твої птахи. Ти знаходиш сховок у Книзі,
вино, що ти його п’єш, знаходить заспокоєння у твоєму ковтку. А де сум’яття лози,
і чому у твоїй Книзі нічого не написано про неспокій виноградаря?
І ти, що вважаєш себе вправним метеорологом, чи можеш
відчитати письмена на повітряних зміях, що їх пускають репортери,
відряджені на той бік? Чи ти принаймні чуєш їх лопотіння?
“Головне, каже Боґуш, то вміти застати одну з годин на гарячому, коли вона,
все ще необачно відкрита, проведе нас коридором усіх наступних годин.”
Як правильно прочитати дзенькіт ключів, що далеко попереду,
клепання кіс, ритми вуду, темні сліди на підвітряних стінах – від хрестів,
зв’язаних із двох паличок?
Що зраджує нас перед великою водою – ті кілька запитань, і їх розхитані паперті,
де ми стоїмо зграйками, передаючи з рук у руки хліб і маслини?
Безсоння відкривається тут пунктуально й урочисто, як новий
яскраво освітлений супермаркет, сюди приходять і прицінюються,
цигани женуть сюди усіх своїх коней,
“чи можу я переночувати у твоєму безсонні?”
Боґуш дивиться на цей посріблений континент, що уникає своєї тіні,
страждаючи безнадійною фобією – бути тінню своєї тіні.
Темні комети лиликів; найпростіші іменники, вода, порох, голос, обертаються,
як стробоскопи, відкидаючи каламутні кочуючі відблиски.
Сліди на воді, потяг, якого нам не вдалося спинити на цій проміжній станції,
знаки нашого невидимого письма, що ще видно з висоти пташиного польоту?
роїння сімені, світло наших запалених гортаней, голоси, що висвічуються
з-під ребер куфічним скорописом,
палання двигунів, сяйливий суд, що несеться аеродромом,
горловий спів, яким для нас дублюють послання фатімської богородиці?
високо обірвані ринви, безконечна плутанина слідів,
якась пляма, щось поміж дерев, що з’являється, гасне,
і знову засвічується в іншому місці
залізничні довідники і станції які завжди задалеко
замерзлі шибки з письменами чийогось нерівного подиху?
Янгол, перейшовши на той берег, викручує подiл.
Боґуш зливає рештки вина до бутлі, опускає криничну ляду,
і поки він загасить ліхтар,
залишається небагато слів, та й ті заледве чи встигнеш сказати:
“поки ще відчуваємо один одного спинами
ми є поки ще відчуваємо один одного спинами”
Я мечтаю о Бохушах Залае,
Я вижу его хрустальную руку с парашютом одуванчика.
Его ангел идет на опухший мяч,
который объясняется медленным током. Он входит в воду, не уверенный в этом элементе.
Сухие плоды последнего дня открываются полными головоломков и наблюдений:
Бохуш на пирсе, его волосы и рубашка спокойны,
Несмотря на береговой ветер, который приносит полосатую погодную станцию;
Баллон освещает пейзаж, вспыхивает его адское ядро.
Птицы качаются головой застрявшего, чтобы сломаться, нам достаточно повернуться - и мы
Мы снова видим, как их черные тени падают. Возле границы: тихие фургоны
Ночью они двигают белую стену берега, отбрасывая полумесяц луны магни.
Bohush приносит нам скамейки, плетеные посты. Гудящие кастрюли над медной рекой Керш,
повышение воды на ночь; Быстрее колесо мельницы, без сокращения.
Я знаю, как это может быть там - над потоком, на чердаке, на дикой природе виноградника.
Я знаю, как пустые сумки звучат как блуждающий свет, просят порошковую палубу тела,
Как меняются соседи. Однажды единственная дорога здесь
Будет ли пыль, а потом что? Камень выставлен, источники будут забиты? Бохуш
Показывает надгробие в середине сада - священник.
Другой открывает свои ветви на периферии мира.
Богушев, ты там, где два, четыре, пересекаешь, садись во внутренний двор
вечера,
Он сформирован своей походкой, коварной, его глухими восклицаниями.
Вы распространяете огонь в угле, наполненном Сурдиной, почему вы пытаетесь защитить себя?
С ночи эхом, которые напоминают рев тел трубопроводов Sky?
Из полетов ангелов, которые знают их место и время? От фронта, которая не монет
Они получают свое кольцо?
Глаз тайфуна, в котором твои птицы проводят ночь. Вы находите укрытие в книге,
Вино, которое вы пьете, находит уверенность в вашем глотке. И где путаница лозы,
И почему в вашей книге ничего не написано о тревоге виноградников?
И вы, кто считает себя опытным метеорологом, или вы можете
Прочитайте буквы на воздушных змеях, которые разрешены журналистами,
Видишь на другую сторону? Вы хотя бы слышите их рыбалку?
«Главное, говорит Богуш, может быть в состоянии получить один из часов на горячем случае, когда она,
Все еще непреднамеренно откроется, мы проведем коридор всех следующих часов ».
Как прочитать беспорядок ключей так далеко вперед,
заклепывающие косы, ритмы вуда, темные следы на подветренных стенах - от крестов,
привязаны к двум палкам?
Это предает нас перед отличной водой - эти несколько вопросов и их свободная бумага,
Где мы стоим у стада, проходящих хлеб и оливок из наших рук?
Бессонница открывается здесь пунктуальную и торжественную как новое
Ярко освещенный супермаркет, приходите и призовите,
Цыгане женились на всех своих лошадях,
"Могу ли я провести ночь в твоей бессоннице?"
Богуш смотрит на этот серебряный континент, который избегает его тени,
страдая от безнадежной фобии - быть тенью твоей тени.
Темные кометы; Простейшие существительные, вода, порох, голос, вращение,
Как стробоскопы, бросая мутные блики.
Следы на воде, поезд, который мы не смогли остановиться на этой промежуточной станции,
Признаки нашего невидимого письма, которые все еще видны с высоты птичьего полета?
Качание Симени, свет нашей воспаленной гортани, голоса во главе с
из -под ребра с культурным флисом,
Engrims Engrims, светящийся суд, рискуя аэродромом,
Пение горла, которое дублируется посланием Девы Фатимы Девы Марии?
очень сломанные кишки, бесконечная путаница следов,
Некоторое место, что -то между появляющимися деревьями, уходит,
и снова освещался в другом месте
Железнодорожные каталоги и станции, которые всегда далеки от
Замороженные окна с трудами чьего -то неровного дыхания?
Ангел, двигаясь на берег, поворачивает подзадаченную.
Bohush выводит остатки вина в бутылку, понижает Кринин -лжец,
и пока он откладывает фонарь,
Осталось немного слов, и вы сможете сказать:
«Пока мы все еще чувствуем спины друг друга
Мы все еще чувствуем спины друг друга »
Я вижу его хрустальную руку с парашютом одуванчика.
Его ангел идет на опухший мяч,
который объясняется медленным током. Он входит в воду, не уверенный в этом элементе.
Сухие плоды последнего дня открываются полными головоломков и наблюдений:
Бохуш на пирсе, его волосы и рубашка спокойны,
Несмотря на береговой ветер, который приносит полосатую погодную станцию;
Баллон освещает пейзаж, вспыхивает его адское ядро.
Птицы качаются головой застрявшего, чтобы сломаться, нам достаточно повернуться - и мы
Мы снова видим, как их черные тени падают. Возле границы: тихие фургоны
Ночью они двигают белую стену берега, отбрасывая полумесяц луны магни.
Bohush приносит нам скамейки, плетеные посты. Гудящие кастрюли над медной рекой Керш,
повышение воды на ночь; Быстрее колесо мельницы, без сокращения.
Я знаю, как это может быть там - над потоком, на чердаке, на дикой природе виноградника.
Я знаю, как пустые сумки звучат как блуждающий свет, просят порошковую палубу тела,
Как меняются соседи. Однажды единственная дорога здесь
Будет ли пыль, а потом что? Камень выставлен, источники будут забиты? Бохуш
Показывает надгробие в середине сада - священник.
Другой открывает свои ветви на периферии мира.
Богушев, ты там, где два, четыре, пересекаешь, садись во внутренний двор
вечера,
Он сформирован своей походкой, коварной, его глухими восклицаниями.
Вы распространяете огонь в угле, наполненном Сурдиной, почему вы пытаетесь защитить себя?
С ночи эхом, которые напоминают рев тел трубопроводов Sky?
Из полетов ангелов, которые знают их место и время? От фронта, которая не монет
Они получают свое кольцо?
Глаз тайфуна, в котором твои птицы проводят ночь. Вы находите укрытие в книге,
Вино, которое вы пьете, находит уверенность в вашем глотке. И где путаница лозы,
И почему в вашей книге ничего не написано о тревоге виноградников?
И вы, кто считает себя опытным метеорологом, или вы можете
Прочитайте буквы на воздушных змеях, которые разрешены журналистами,
Видишь на другую сторону? Вы хотя бы слышите их рыбалку?
«Главное, говорит Богуш, может быть в состоянии получить один из часов на горячем случае, когда она,
Все еще непреднамеренно откроется, мы проведем коридор всех следующих часов ».
Как прочитать беспорядок ключей так далеко вперед,
заклепывающие косы, ритмы вуда, темные следы на подветренных стенах - от крестов,
привязаны к двум палкам?
Это предает нас перед отличной водой - эти несколько вопросов и их свободная бумага,
Где мы стоим у стада, проходящих хлеб и оливок из наших рук?
Бессонница открывается здесь пунктуальную и торжественную как новое
Ярко освещенный супермаркет, приходите и призовите,
Цыгане женились на всех своих лошадях,
"Могу ли я провести ночь в твоей бессоннице?"
Богуш смотрит на этот серебряный континент, который избегает его тени,
страдая от безнадежной фобии - быть тенью твоей тени.
Темные кометы; Простейшие существительные, вода, порох, голос, вращение,
Как стробоскопы, бросая мутные блики.
Следы на воде, поезд, который мы не смогли остановиться на этой промежуточной станции,
Признаки нашего невидимого письма, которые все еще видны с высоты птичьего полета?
Качание Симени, свет нашей воспаленной гортани, голоса во главе с
из -под ребра с культурным флисом,
Engrims Engrims, светящийся суд, рискуя аэродромом,
Пение горла, которое дублируется посланием Девы Фатимы Девы Марии?
очень сломанные кишки, бесконечная путаница следов,
Некоторое место, что -то между появляющимися деревьями, уходит,
и снова освещался в другом месте
Железнодорожные каталоги и станции, которые всегда далеки от
Замороженные окна с трудами чьего -то неровного дыхания?
Ангел, двигаясь на берег, поворачивает подзадаченную.
Bohush выводит остатки вина в бутылку, понижает Кринин -лжец,
и пока он откладывает фонарь,
Осталось немного слов, и вы сможете сказать:
«Пока мы все еще чувствуем спины друг друга
Мы все еще чувствуем спины друг друга »