Ромс - Дарина
текст песни
20
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Ромс - Дарина - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Декілька ночей Дарина плакала.
Вони все капали сльози гірькі
А декому, як ліки. Вишиванка змокріла.
На підлогу стрічки впали на біду.
А декому на втіху, у душі
Кохання кричало: "Я і є біда".
Я і є, я і є вона, я і є, те чого прагнула
Твоя вибаглива душа,
Леза ножа, я її межа.
Той самий фініш та траурні квіти,
Діалог Дарини із коханням, наче клей не відстанеш.
Ніч занадто довго тягнеться
І ллються, як з криниці, сльози із її очей,
І зла доля грає з нею,
І цією грою бавиться.
Мати прокидається щоночі, заспокоюює.
Сивий батько мудрий
Дуже серйозно ставиться до того, що сталося.
Біда підкралася, завили в лісі всі вовки,
Земля здригалася, шалена звістка.
Холодний ранок, ливень лив, вітер вив,
Нерівний крок копит коня доносив,
Тріпав їй коси, навік чекання зупинив.
"Загинув він", – сказав вершник високорослий.
Червону стрічку від болю стиснула рука.
Померло у душі, від чого радісно жилося,
І зникла посмішка із губ солодка та м'яка,
І задрижали ноги босі – ось так все почалося.
Дарина вмерти намагалася, в найкраще вбралася.
Навіщо жити, немає в світі більше радості.
Якимось шостим почуттям оговтались батьки та витягли з петлі,
Коли донька з життям прощалася,
А потім знову сльози та дуже довгі сирі дні
Та монолог з Богом у старій місцевій церкві,
Та не за упокій душі горіли ті вогні
І у молитві було чутно, що надія не померла.
День мине, а потім сива ніч приходить.
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти.
Дарина по саду ходила.
Яблука збирала, калину зривала, різала та у в'язки вязала
У серпні третій рік минув, як батька поховала,
Але сьогодні уночі вона з ним розмовляла.
"Ти не самотня доню", – їй батька голос говорив.
"Його немає тут моя рідненька, витри сльози.
Знімай хустину чорну, чекай на нього, поряд він.
Повернеться, повір, вплітай стрічки у коси".
Тим ранком градом сльози
Із чорних незрівняних вік.
Крики, плач біля ікони на колінах.
Невже це так, невже Господь його зберіг
Невже зі мною буде той, за кого плакала постійно.
І бачив сад, який з дороги скаче чорний кінь,
І кожен бій його копита разом серцем чути,
І поцілунок їхній був такий нестримний та живий.
Навряд чи сад прекрасний той колись його зможе забути.
"Я так скучав. Я так кохаю.
Ні, ні прошу не плач.
Лиха неволя більше нас не зможе роз'єднати.
А за чужину, за полон,
За кожну слізоньку пробач".
І наче батько кинувся їх дочь благославляти,
І мати з хати, і без хустини сивина,
І очи плакали, і стара душа раділа.
Весілля на їх подвір’ї.
Молодь гомінка співала пісню,
Яку співало все Поділля.
День мине, а потім сива ніч приходить
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти.
День мине, а потім сива ніч приходить
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти
Вони все капали сльози гірькі
А декому, як ліки. Вишиванка змокріла.
На підлогу стрічки впали на біду.
А декому на втіху, у душі
Кохання кричало: "Я і є біда".
Я і є, я і є вона, я і є, те чого прагнула
Твоя вибаглива душа,
Леза ножа, я її межа.
Той самий фініш та траурні квіти,
Діалог Дарини із коханням, наче клей не відстанеш.
Ніч занадто довго тягнеться
І ллються, як з криниці, сльози із її очей,
І зла доля грає з нею,
І цією грою бавиться.
Мати прокидається щоночі, заспокоюює.
Сивий батько мудрий
Дуже серйозно ставиться до того, що сталося.
Біда підкралася, завили в лісі всі вовки,
Земля здригалася, шалена звістка.
Холодний ранок, ливень лив, вітер вив,
Нерівний крок копит коня доносив,
Тріпав їй коси, навік чекання зупинив.
"Загинув він", – сказав вершник високорослий.
Червону стрічку від болю стиснула рука.
Померло у душі, від чого радісно жилося,
І зникла посмішка із губ солодка та м'яка,
І задрижали ноги босі – ось так все почалося.
Дарина вмерти намагалася, в найкраще вбралася.
Навіщо жити, немає в світі більше радості.
Якимось шостим почуттям оговтались батьки та витягли з петлі,
Коли донька з життям прощалася,
А потім знову сльози та дуже довгі сирі дні
Та монолог з Богом у старій місцевій церкві,
Та не за упокій душі горіли ті вогні
І у молитві було чутно, що надія не померла.
День мине, а потім сива ніч приходить.
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти.
Дарина по саду ходила.
Яблука збирала, калину зривала, різала та у в'язки вязала
У серпні третій рік минув, як батька поховала,
Але сьогодні уночі вона з ним розмовляла.
"Ти не самотня доню", – їй батька голос говорив.
"Його немає тут моя рідненька, витри сльози.
Знімай хустину чорну, чекай на нього, поряд він.
Повернеться, повір, вплітай стрічки у коси".
Тим ранком градом сльози
Із чорних незрівняних вік.
Крики, плач біля ікони на колінах.
Невже це так, невже Господь його зберіг
Невже зі мною буде той, за кого плакала постійно.
І бачив сад, який з дороги скаче чорний кінь,
І кожен бій його копита разом серцем чути,
І поцілунок їхній був такий нестримний та живий.
Навряд чи сад прекрасний той колись його зможе забути.
"Я так скучав. Я так кохаю.
Ні, ні прошу не плач.
Лиха неволя більше нас не зможе роз'єднати.
А за чужину, за полон,
За кожну слізоньку пробач".
І наче батько кинувся їх дочь благославляти,
І мати з хати, і без хустини сивина,
І очи плакали, і стара душа раділа.
Весілля на їх подвір’ї.
Молодь гомінка співала пісню,
Яку співало все Поділля.
День мине, а потім сива ніч приходить
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти.
День мине, а потім сива ніч приходить
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти
Несколько ночей Дарина плакала.
Все они капали слезы горы
И для некоторых, как лекарство. Вышивка влажная.
Ленты упали на пол ленты.
А некоторые к комфорту, в душе
Любовь крикнула: «Я проблема».
Я, я она, я то, что хотел
Ваша требовательная душа,
Клинок ножа, я его предел.
Та же самая отделка и траурные цветы,
Диалог Дарины с любовью, как будто клей не останется.
Ночь встала слишком долго
И налить как колодец, слезы с ее глаз,
И злая судьба играет с ней,
И эта игра играет.
Мать просыпается каждую ночь, успокаивает.
Серый отец мудрый
Это очень серьезно относится к тому, что произошло.
Проблема заключалась в том, чтобы размолоть, все волки вывывали в лесу,
Земля вздрогнула, сумасшедшие новости.
Холодное утро, живая Лив, Ветром Винт,
Неровный шаг копыта лошади сообщил,
Она трясет косы, перестала ждать ожидания.
«Он умер», - сказал гонщик высотой.
Красная лента сжала его руку.
Умер в душе, от которой она была счастливо жила,
И улыбка губ сладкая и мягкая,
И босые ноги дрожали - вот как все началось.
Дарина попыталась умереть, в лучших одетых.
Зачем жить, в мире больше нет радости.
Некоторые шестое чувство выздоровели родителями и вышли из петли,
Когда дочь попрощалась,
А затем снова слезы и очень длинные сырые дни
И монолог с Богом в старой местной церкви,
И не для мира души сгорела эти огни
И в молитве было слышно, что надежда не умерла.
День пройдет, а затем наступит серая ночь.
Как жить, когда ничего не работает?
Где зима рисует свои белые цветы,
Холодные цветы, мертвые цветы.
Дарина пошла в сад.
Яблоки собраны, разорваны вибернами, вязаны и вязаны
В августе третий год прошел по поводу похороненного отца,
Но сегодня она разговаривала с ним ночью.
«Ты не одинокая дочь», - сказал ее отец.
"Он не мой дорогой, протирает слезы.
Возьми черный шарф, подожди, рядом с ним.
Вернитесь, поверьте, вплесите ленты в косы ".
В то утро град слезы
От черного несравненного возраста.
Плакать, плакать возле иконы на коленях.
Это так, сохранил ли Господь Его
Тот, кто плакал за меня.
И увидел сад, который прыгает с черной лошадью с дороги,
И каждая битва его копыта вместе с сердцем, чтобы услышать,
И их поцелуй был таким безудержным и живым.
Маловероятно, что сад когда -либо забудет его.
"Я так скучаю. Я так сильно люблю.
Нет, и не плачь.
Бедствие плена больше не сможет разделить нас.
И для иностранной земли, для плена,
За каждый слеза, извините. "
И как будто отец бросил свою дочь, чтобы благословить,
И мать из дома, и без платка Грейны,
И их глаза плакали, и старая душа радовалась.
Свадьба во дворе.
Молодежь тряпки пела песню,
Что была вся Подилли.
День пройдет, а затем наступает серая ночь
Как жить, когда ничего не работает?
Где зима рисует свои белые цветы,
Холодные цветы, мертвые цветы.
День пройдет, а затем наступает серая ночь
Как жить, когда ничего не работает?
Где зима рисует свои белые цветы,
Холодные цветы, мертвые цветы
Все они капали слезы горы
И для некоторых, как лекарство. Вышивка влажная.
Ленты упали на пол ленты.
А некоторые к комфорту, в душе
Любовь крикнула: «Я проблема».
Я, я она, я то, что хотел
Ваша требовательная душа,
Клинок ножа, я его предел.
Та же самая отделка и траурные цветы,
Диалог Дарины с любовью, как будто клей не останется.
Ночь встала слишком долго
И налить как колодец, слезы с ее глаз,
И злая судьба играет с ней,
И эта игра играет.
Мать просыпается каждую ночь, успокаивает.
Серый отец мудрый
Это очень серьезно относится к тому, что произошло.
Проблема заключалась в том, чтобы размолоть, все волки вывывали в лесу,
Земля вздрогнула, сумасшедшие новости.
Холодное утро, живая Лив, Ветром Винт,
Неровный шаг копыта лошади сообщил,
Она трясет косы, перестала ждать ожидания.
«Он умер», - сказал гонщик высотой.
Красная лента сжала его руку.
Умер в душе, от которой она была счастливо жила,
И улыбка губ сладкая и мягкая,
И босые ноги дрожали - вот как все началось.
Дарина попыталась умереть, в лучших одетых.
Зачем жить, в мире больше нет радости.
Некоторые шестое чувство выздоровели родителями и вышли из петли,
Когда дочь попрощалась,
А затем снова слезы и очень длинные сырые дни
И монолог с Богом в старой местной церкви,
И не для мира души сгорела эти огни
И в молитве было слышно, что надежда не умерла.
День пройдет, а затем наступит серая ночь.
Как жить, когда ничего не работает?
Где зима рисует свои белые цветы,
Холодные цветы, мертвые цветы.
Дарина пошла в сад.
Яблоки собраны, разорваны вибернами, вязаны и вязаны
В августе третий год прошел по поводу похороненного отца,
Но сегодня она разговаривала с ним ночью.
«Ты не одинокая дочь», - сказал ее отец.
"Он не мой дорогой, протирает слезы.
Возьми черный шарф, подожди, рядом с ним.
Вернитесь, поверьте, вплесите ленты в косы ".
В то утро град слезы
От черного несравненного возраста.
Плакать, плакать возле иконы на коленях.
Это так, сохранил ли Господь Его
Тот, кто плакал за меня.
И увидел сад, который прыгает с черной лошадью с дороги,
И каждая битва его копыта вместе с сердцем, чтобы услышать,
И их поцелуй был таким безудержным и живым.
Маловероятно, что сад когда -либо забудет его.
"Я так скучаю. Я так сильно люблю.
Нет, и не плачь.
Бедствие плена больше не сможет разделить нас.
И для иностранной земли, для плена,
За каждый слеза, извините. "
И как будто отец бросил свою дочь, чтобы благословить,
И мать из дома, и без платка Грейны,
И их глаза плакали, и старая душа радовалась.
Свадьба во дворе.
Молодежь тряпки пела песню,
Что была вся Подилли.
День пройдет, а затем наступает серая ночь
Как жить, когда ничего не работает?
Где зима рисует свои белые цветы,
Холодные цветы, мертвые цветы.
День пройдет, а затем наступает серая ночь
Как жить, когда ничего не работает?
Где зима рисует свои белые цветы,
Холодные цветы, мертвые цветы
Другие песни исполнителя: