Сопілка - Лісова пісня
текст песни
17
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Сопілка - Лісова пісня - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
***
Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем.
П о с т а т ь М а в к и
Заграй, заграй, дай голос мому серцю!
Воно ж одно лишилося від мене.
Л у к а ш
Се ти?.. Ти упирицею прийшла,
щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!
(Розкриває груди).
Живи моєю кров'ю! Так і треба,
бо я тебе занапастив...
М а в к а
Ні, милий,
ти душу дав мені, як гострий ніж
дає вербовій тихій гілці голос.
Л у к а ш
Я душу дав тобі? А тіло збавив!
Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!
(З невимовною тугою дивиться на неї).
М а в к а
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.
Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ушухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця...
[25/VII 1911 р.]
Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем.
П о с т а т ь М а в к и
Заграй, заграй, дай голос мому серцю!
Воно ж одно лишилося від мене.
Л у к а ш
Се ти?.. Ти упирицею прийшла,
щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!
(Розкриває груди).
Живи моєю кров'ю! Так і треба,
бо я тебе занапастив...
М а в к а
Ні, милий,
ти душу дав мені, як гострий ніж
дає вербовій тихій гілці голос.
Л у к а ш
Я душу дав тобі? А тіло збавив!
Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!
(З невимовною тугою дивиться на неї).
М а в к а
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.
Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ушухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця...
[25/VII 1911 р.]
***
Лукаш наклоняется к тому месту, которое показала судьба, находит насадку ивы, которая была брошена, берет его в руки и отправляется на белую газон к березу. Он сидит под снегом от снега с длинными ветвями и поворотами в ваших руках сопло, иногда улыбаясь, как ребенок. Легкая, белая, прозрачная фигура, которая напоминает мавку, появляется из березы и наклоняется над Лукасом.
P O S T A T S M A V K I
Симулируйте, дал голос моего сердца!
Это осталось от меня.
L u k a w
Ты? .. ты пришел,
Выпить из меня кровь? Пропускать! Пропускать!
(Открывает грудь).
Живи моей кровью! Так что это необходимо,
Потому что я тебя разрушил ...
М а в К а
Нет, милый,
ты душа дала мне острый нож
Дает тихую ветку ивы.
L u k a w
Я дал тебе душу? И тело было медленным!
Потому что как насчет тебя сейчас? Тень! Призрак!
(С невыразимым тоским взглядом на нее).
М а в К а
О, не беспокойтесь за свое тело!
Чистый огонь освещен,
чистый, пылающий как хорошее вино,
Свободные искры вылетели.
Легкий, свободный пепел
Ложь, вернулся на родную землю,
Вместе с водой вырастут иву, -
Это будет начало моего конца.
Люди придут, люди,
бедный и богатый, веселый и грустный,
Радость и тоска будут несут меня,
Моя душа будет говорить.
Я позвоню им
шелест тихой Уиллоу ветвь,
Голос нежный тонкий сопли,
Доверенные росы из моих светских.
Я тогда спел
Все это, когда ты пел за меня,
Даже как сюрприз здесь выиграно,
Мечты собираются в роще ...
Играй, дорогая, я умоляю!
Лукаш начинает играть. Первоначально его игра грустная, как зимний ветер, как жалкое из -за чего -то потерянного и незабываемого, но победившая победившая пение любовных покрывает. По мере того, как музыка меняется, так и зима меняется: Береза шуршала с вьющимися листьями, весенние звуки отступают в Цветущей роще, тусклый зимний день меняется в чистую, лунную ночь. Мавка внезапно мигает с древней красотой в звездном венке. Лукаш бросается к ней с призывом счастья.
Ветер сбивает белый цветок с деревьев. Цветок течет, течет и закрывает влюбленную пару, а затем попадает в толстый снеговик. Когда она была немного, зимний пейзаж, с тяжелым снежным навесом на деревьях Vita. Лукаш садится, прислонившись к березу, с насадкой в руках, его глаза закрылись, его рот застыл на рот. Он сидит без движения. Снег вел голову на голову, налил всю фигуру и падает, падает без конца ...
[25/vii 1911]
Лукаш наклоняется к тому месту, которое показала судьба, находит насадку ивы, которая была брошена, берет его в руки и отправляется на белую газон к березу. Он сидит под снегом от снега с длинными ветвями и поворотами в ваших руках сопло, иногда улыбаясь, как ребенок. Легкая, белая, прозрачная фигура, которая напоминает мавку, появляется из березы и наклоняется над Лукасом.
P O S T A T S M A V K I
Симулируйте, дал голос моего сердца!
Это осталось от меня.
L u k a w
Ты? .. ты пришел,
Выпить из меня кровь? Пропускать! Пропускать!
(Открывает грудь).
Живи моей кровью! Так что это необходимо,
Потому что я тебя разрушил ...
М а в К а
Нет, милый,
ты душа дала мне острый нож
Дает тихую ветку ивы.
L u k a w
Я дал тебе душу? И тело было медленным!
Потому что как насчет тебя сейчас? Тень! Призрак!
(С невыразимым тоским взглядом на нее).
М а в К а
О, не беспокойтесь за свое тело!
Чистый огонь освещен,
чистый, пылающий как хорошее вино,
Свободные искры вылетели.
Легкий, свободный пепел
Ложь, вернулся на родную землю,
Вместе с водой вырастут иву, -
Это будет начало моего конца.
Люди придут, люди,
бедный и богатый, веселый и грустный,
Радость и тоска будут несут меня,
Моя душа будет говорить.
Я позвоню им
шелест тихой Уиллоу ветвь,
Голос нежный тонкий сопли,
Доверенные росы из моих светских.
Я тогда спел
Все это, когда ты пел за меня,
Даже как сюрприз здесь выиграно,
Мечты собираются в роще ...
Играй, дорогая, я умоляю!
Лукаш начинает играть. Первоначально его игра грустная, как зимний ветер, как жалкое из -за чего -то потерянного и незабываемого, но победившая победившая пение любовных покрывает. По мере того, как музыка меняется, так и зима меняется: Береза шуршала с вьющимися листьями, весенние звуки отступают в Цветущей роще, тусклый зимний день меняется в чистую, лунную ночь. Мавка внезапно мигает с древней красотой в звездном венке. Лукаш бросается к ней с призывом счастья.
Ветер сбивает белый цветок с деревьев. Цветок течет, течет и закрывает влюбленную пару, а затем попадает в толстый снеговик. Когда она была немного, зимний пейзаж, с тяжелым снежным навесом на деревьях Vita. Лукаш садится, прислонившись к березу, с насадкой в руках, его глаза закрылись, его рот застыл на рот. Он сидит без движения. Снег вел голову на голову, налил всю фигуру и падает, падает без конца ...
[25/vii 1911]
Другие песни исполнителя: