ТНМК, Тартак, Диана Месс - Нам пощастить
текст песни
19
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
ТНМК, Тартак, Диана Месс - Нам пощастить - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Щоб не відбулось - не плач, так влаштовані люди.
На жаль, по-іншому не буде. Все пройде, не плач.
Просто пробач... Повір, час їх засудить.
А люди - це лише люди, кожен з нас своє обирає.
Хтось образу ковтає разом з медовухою,
А інші - чують душею за завірюхою.
І їм не потрібні: ні трава, ні горілка.
Як в порожній електричці заплаче сопілка.
І ця спілка пам'ятає всіх, хто не зміг повернутись.
Вони знають шлях хвилі, щоб берега доторкнутись.
Вони чують, як вітер колисає кульбабки.
І знають: де і як треба ставити крапки.
Вони не мають ні якого "над" привілею.
Вони просто володіють живою душею.
Вони допоможуть, якщо болить.
І щиро вірять - нам пощастить.
Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
www.GL5.RU
Друже, щось не дуже. Схоже занедужав.
Січнь запросив пирнути у свої калюжи.
Зараз все незвично, якось не туди.
Ми всі збирались жити вічно, писали про завжди!
Назавжди про любовь [і пролетіли],
За хмарами нам сяяли примари.
Але у тих, хто запускав нас на орбіти
Були свої резони: кому і скільки бути тут.
І повзлітали, летючі, як тарілки.
[Тучок] голимий, на кумарі - Божі тварі.
І на цьому - веселому сафарі:
То ми їх полювали, то полювали нас!
Але би надали душі спробу пірнути знову,
І із утроби віддати [ще булий] запас тепла -
Мама, що тобі дала - собі нічого не лишити.
Шкода, що ті, хто йдуть - лише не знають, як жити, жити!
Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
На жаль, по-іншому не буде. Все пройде, не плач.
Просто пробач... Повір, час їх засудить.
А люди - це лише люди, кожен з нас своє обирає.
Хтось образу ковтає разом з медовухою,
А інші - чують душею за завірюхою.
І їм не потрібні: ні трава, ні горілка.
Як в порожній електричці заплаче сопілка.
І ця спілка пам'ятає всіх, хто не зміг повернутись.
Вони знають шлях хвилі, щоб берега доторкнутись.
Вони чують, як вітер колисає кульбабки.
І знають: де і як треба ставити крапки.
Вони не мають ні якого "над" привілею.
Вони просто володіють живою душею.
Вони допоможуть, якщо болить.
І щиро вірять - нам пощастить.
Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
www.GL5.RU
Друже, щось не дуже. Схоже занедужав.
Січнь запросив пирнути у свої калюжи.
Зараз все незвично, якось не туди.
Ми всі збирались жити вічно, писали про завжди!
Назавжди про любовь [і пролетіли],
За хмарами нам сяяли примари.
Але у тих, хто запускав нас на орбіти
Були свої резони: кому і скільки бути тут.
І повзлітали, летючі, як тарілки.
[Тучок] голимий, на кумарі - Божі тварі.
І на цьому - веселому сафарі:
То ми їх полювали, то полювали нас!
Але би надали душі спробу пірнути знову,
І із утроби віддати [ще булий] запас тепла -
Мама, що тобі дала - собі нічого не лишити.
Шкода, що ті, хто йдуть - лише не знають, як жити, жити!
Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
Чтобы предотвратить это - не плачь, поэтому люди расположены.
К сожалению, другого пути не будет. Все пройдет, не плачь.
Просто извините ... поверьте, время будет осуждено.
И люди только люди, каждый из нас выбирает.
Чье -то изображение глотает с медом,
И другие - услышат душу за метель.
И они не нужны: ни трава, ни водка.
Как и в пустом поезде, сопло будет пахать.
И этот союз помнит всех, кто не смог вернуться.
Они знают волновую дорожку, чтобы коснуться берега.
Они слышат, как ветер раскачивается одуванчиками.
И они знают: где и как поставить точки.
У них нет «из -за» привилегии.
У них просто есть живая душа.
Они помогут, если это больно.
И они искренне верят - нам повезет.
Припев:
И снова пришло время ветра, крыла, в небе над крышей.
Пока пока! Ждать. Пусть будет дождь всей аркой,
Старая мотылька отправилась в последний трамвайный парк.
И вы знаете: днем будет три, когда мы не два;
Но каждый момент болит сердце.
Через принципы опыта, горечь и предательство -
Он шепчет: «Нам повезло!»
www.gl5.ru
Друг, что -то не очень. Это выглядит больным.
Январь пригласил Пирс в его лужи.
Теперь все необычно, так или иначе нет.
Мы все собирались жить вечно, писали всегда!
Навсегда о любви [и летел],
Призраки светились за облаками.
Но у тех, кто запустил нас на орбите
Был их резонан: кому и сколько здесь.
И они ползали, летя, как тарелки.
[Тучоп] Голый, на Кумаре - Божьих созданиях.
И на этом - веселое сафари:
Итак, мы охотились на них, затем охотились на нас!
Но даст душам попытку снова погрузиться,
И от утробы, чтобы дать [все еще болтовую] запас тепла -
Мама, которая дала тебе - ничего не оставь.
Жаль, что те, кто идут - просто не знают, как жить, жить!
Припев:
И снова пришло время ветра, крыла, в небе над крышей.
Пока пока! Ждать. Пусть будет дождь всей аркой,
Старая мотылька отправилась в последний трамвайный парк.
И вы знаете: днем будет три, когда мы не два;
Но каждый момент болит сердце.
Через принципы опыта, горечь и предательство -
Он шепчет: «Нам повезло!»
К сожалению, другого пути не будет. Все пройдет, не плачь.
Просто извините ... поверьте, время будет осуждено.
И люди только люди, каждый из нас выбирает.
Чье -то изображение глотает с медом,
И другие - услышат душу за метель.
И они не нужны: ни трава, ни водка.
Как и в пустом поезде, сопло будет пахать.
И этот союз помнит всех, кто не смог вернуться.
Они знают волновую дорожку, чтобы коснуться берега.
Они слышат, как ветер раскачивается одуванчиками.
И они знают: где и как поставить точки.
У них нет «из -за» привилегии.
У них просто есть живая душа.
Они помогут, если это больно.
И они искренне верят - нам повезет.
Припев:
И снова пришло время ветра, крыла, в небе над крышей.
Пока пока! Ждать. Пусть будет дождь всей аркой,
Старая мотылька отправилась в последний трамвайный парк.
И вы знаете: днем будет три, когда мы не два;
Но каждый момент болит сердце.
Через принципы опыта, горечь и предательство -
Он шепчет: «Нам повезло!»
www.gl5.ru
Друг, что -то не очень. Это выглядит больным.
Январь пригласил Пирс в его лужи.
Теперь все необычно, так или иначе нет.
Мы все собирались жить вечно, писали всегда!
Навсегда о любви [и летел],
Призраки светились за облаками.
Но у тех, кто запустил нас на орбите
Был их резонан: кому и сколько здесь.
И они ползали, летя, как тарелки.
[Тучоп] Голый, на Кумаре - Божьих созданиях.
И на этом - веселое сафари:
Итак, мы охотились на них, затем охотились на нас!
Но даст душам попытку снова погрузиться,
И от утробы, чтобы дать [все еще болтовую] запас тепла -
Мама, которая дала тебе - ничего не оставь.
Жаль, что те, кто идут - просто не знают, как жить, жить!
Припев:
И снова пришло время ветра, крыла, в небе над крышей.
Пока пока! Ждать. Пусть будет дождь всей аркой,
Старая мотылька отправилась в последний трамвайный парк.
И вы знаете: днем будет три, когда мы не два;
Но каждый момент болит сердце.
Через принципы опыта, горечь и предательство -
Он шепчет: «Нам повезло!»