Тартак feat. Катя Чiлi - Понад хмарами
текст песни
32
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Тартак feat. Катя Чiлi - Понад хмарами - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця –
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
Вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти.
Міста, що поєднало мене з тобою,
Міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати – навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище…
Десь там – у безлюдних провулках,
Де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку,
Шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє…
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю –
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
Одного цілого –
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто – у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати…
Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?…
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти –
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі?…
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше…
Можливо, значно важче…
Ти потерпи… Я потерплю –
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю…
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця –
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
Вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти.
Міста, що поєднало мене з тобою,
Міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати – навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище…
Десь там – у безлюдних провулках,
Де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку,
Шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє…
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю –
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
Одного цілого –
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто – у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати…
Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?…
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти –
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі?…
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше…
Можливо, значно важче…
Ти потерпи… Я потерплю –
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю…
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
На облаках звезды разбросаны, разбросаны.
За росой, ивы с лозами раскачиваются, покачиваются.
Луна светится - свет выливается бриллиантами, бриллиантами.
Ветер светится, мальчики спешат для девочек, для девочек.
Вы знаете, как я скучаю по тебе.
Я не нахожу себя местом -
У меня кончился дом, я путешествую всю ночь
Улицы города.
Одинокий, как я, как ты, одинокий.
Города, которые объединили меня с тобой,
Города, которые развелись с вами со мной.
Я хотел бы спросить - почему?
Но вместо того, чтобы ответить только на свин ветра ...
Где -то там - в пустынных полосах,
Где блуждают только бездомные собаки,
Ищет убежище,
Ищу еду.
В их глазах долгое время ничего свети
У них нет надежды, у них бесцветная безнадежность.
Они больше не нагреваются ...
Однако я знаю - на этих пустых улицах я ничего не ищу -
Я просто убегаю.
В моем воображении снова иди к тебе,
Потому что я хочу объединить две разорванные части
Один целый -
Нежный и сильный, черно -белый.
Может я смешной,
Может я слишком романтичный,
Такое одинаково знакомо и одинаково необычно.
Все просто - в моей душе сжигает костер!
Но я хочу молчать ...
Теперь вам есть что сказать, Катья!
На облаках звезды разбросаны, разбросаны.
За росой, ивы с лозами раскачиваются, покачиваются.
Луна светится - свет выливается бриллиантами, бриллиантами.
Ветер светится, мальчики спешат для девочек, для девочек.
И скоро выйдет солнце - я его предам!
Потому что каждый новый день дает мне новую надежду
На том, что ты приедешь, ты придешь, летит ...
Но все же я не могу понять - где? ………………
Где я могу получить себя раньше,
Когда я почувствую свое сладкое прикосновение ко рту?
Когда я утону в сиянии темно -коричневой пропасти?
Когда это будет? Завтра? Или, может быть, сегодня?
Когда ты возьмешь меня на руки -
Я, без остальных, без остальных?
Когда вы позволяете вам держать его в черных волнах,
Вылейте свое тепло в свое тело?…
И время уходит ... и сколько шагов мне еще предстоит сделать,
Чтобы сделать ночь, ушла, одиночество исчезло
И я пришел к вам?
Я думаю, что ты без меня не лучше!
Может немного легче ...
Возможно, это намного сложнее ...
Вы страдаете ... Я буду страдать -
Не долго ждать!
Но я снова молчу ...
Теперь, Катья, есть что сказать!
На облаках звезды разбросаны, разбросаны.
За росой, ивы с лозами раскачиваются, покачиваются.
Луна светится - свет выливается бриллиантами, бриллиантами.
Ветер светится, мальчики спешат для девочек, для девочек.
За росой, ивы с лозами раскачиваются, покачиваются.
Луна светится - свет выливается бриллиантами, бриллиантами.
Ветер светится, мальчики спешат для девочек, для девочек.
Вы знаете, как я скучаю по тебе.
Я не нахожу себя местом -
У меня кончился дом, я путешествую всю ночь
Улицы города.
Одинокий, как я, как ты, одинокий.
Города, которые объединили меня с тобой,
Города, которые развелись с вами со мной.
Я хотел бы спросить - почему?
Но вместо того, чтобы ответить только на свин ветра ...
Где -то там - в пустынных полосах,
Где блуждают только бездомные собаки,
Ищет убежище,
Ищу еду.
В их глазах долгое время ничего свети
У них нет надежды, у них бесцветная безнадежность.
Они больше не нагреваются ...
Однако я знаю - на этих пустых улицах я ничего не ищу -
Я просто убегаю.
В моем воображении снова иди к тебе,
Потому что я хочу объединить две разорванные части
Один целый -
Нежный и сильный, черно -белый.
Может я смешной,
Может я слишком романтичный,
Такое одинаково знакомо и одинаково необычно.
Все просто - в моей душе сжигает костер!
Но я хочу молчать ...
Теперь вам есть что сказать, Катья!
На облаках звезды разбросаны, разбросаны.
За росой, ивы с лозами раскачиваются, покачиваются.
Луна светится - свет выливается бриллиантами, бриллиантами.
Ветер светится, мальчики спешат для девочек, для девочек.
И скоро выйдет солнце - я его предам!
Потому что каждый новый день дает мне новую надежду
На том, что ты приедешь, ты придешь, летит ...
Но все же я не могу понять - где? ………………
Где я могу получить себя раньше,
Когда я почувствую свое сладкое прикосновение ко рту?
Когда я утону в сиянии темно -коричневой пропасти?
Когда это будет? Завтра? Или, может быть, сегодня?
Когда ты возьмешь меня на руки -
Я, без остальных, без остальных?
Когда вы позволяете вам держать его в черных волнах,
Вылейте свое тепло в свое тело?…
И время уходит ... и сколько шагов мне еще предстоит сделать,
Чтобы сделать ночь, ушла, одиночество исчезло
И я пришел к вам?
Я думаю, что ты без меня не лучше!
Может немного легче ...
Возможно, это намного сложнее ...
Вы страдаете ... Я буду страдать -
Не долго ждать!
Но я снова молчу ...
Теперь, Катья, есть что сказать!
На облаках звезды разбросаны, разбросаны.
За росой, ивы с лозами раскачиваются, покачиваются.
Луна светится - свет выливается бриллиантами, бриллиантами.
Ветер светится, мальчики спешат для девочек, для девочек.