Чорні черешні - Балада про білого і чорного ангела
текст песни
13
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Чорні черешні - Балада про білого і чорного ангела - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Липневої нічки зустрілась я з янголом близько
торкнувся легенько крилом, мовив голосом тихим:
побудь, мов, зі мною, приємне твоє товариство,
у плавнях Орільських ми знайдемо радість і втіху!
Рука льодяна мого серця палкого торкнулась,
холодні вуста усміхались так ніжно й принадно,
незчулась душа, як спокою і волі позбулась,
і, відчаєм гнана, пішла до Ріки на пораду:
"Ореле, матусю, рятуй, моя пристрасть — мов пастка,
висушує спрага, жага невгамовна і згуба.
Який він вродливий, який неземний і прекрасний!
І все ж він жартує і зовсім мене він не любить."
Й шепнула Орілька: "Лети, моя донечко, далі!
Ти, бідна, не білого янгола, чорного стріла.
Той чорний лиш тішитись буде з твоєї печалі.
А білий, де, знаєш сама, його скрута обсіла.
Шкодуй, моя донечко, серця на любощі зайві,
Не пий, моя донечко, з глека цього — він порожній.
Не схиб, бо часу в тебе мало для праці зосталось,
Нехай він іде собі геть, янгол тьми подорожній!
До білого линь, і молися, якщо він озветься,
І слабкість спокутуй свою, і благай про натхнення!
Бо янгол той чорний — спокуса земна, що минеться,
А янгол той білий — Покликання Вічне, поетко!"
…Облудлої хтивості пута ослабли, і тіло
оману дурну подолавши, злетіло над плесом.
І янгола чорного тінь у воді розчинилась.
І янгола білого усміх сяйнув в піднебессі…
торкнувся легенько крилом, мовив голосом тихим:
побудь, мов, зі мною, приємне твоє товариство,
у плавнях Орільських ми знайдемо радість і втіху!
Рука льодяна мого серця палкого торкнулась,
холодні вуста усміхались так ніжно й принадно,
незчулась душа, як спокою і волі позбулась,
і, відчаєм гнана, пішла до Ріки на пораду:
"Ореле, матусю, рятуй, моя пристрасть — мов пастка,
висушує спрага, жага невгамовна і згуба.
Який він вродливий, який неземний і прекрасний!
І все ж він жартує і зовсім мене він не любить."
Й шепнула Орілька: "Лети, моя донечко, далі!
Ти, бідна, не білого янгола, чорного стріла.
Той чорний лиш тішитись буде з твоєї печалі.
А білий, де, знаєш сама, його скрута обсіла.
Шкодуй, моя донечко, серця на любощі зайві,
Не пий, моя донечко, з глека цього — він порожній.
Не схиб, бо часу в тебе мало для праці зосталось,
Нехай він іде собі геть, янгол тьми подорожній!
До білого линь, і молися, якщо він озветься,
І слабкість спокутуй свою, і благай про натхнення!
Бо янгол той чорний — спокуса земна, що минеться,
А янгол той білий — Покликання Вічне, поетко!"
…Облудлої хтивості пута ослабли, і тіло
оману дурну подолавши, злетіло над плесом.
І янгола чорного тінь у воді розчинилась.
І янгола білого усміх сяйнув в піднебессі…
Июльской ночки встретилась я с ангелом близко
коснулся легонько крылом, произнес тихим голосом:
пробудь, как со мной, приятное твое общество,
в плавнях Орильских мы обретем радость и утешение!
Рука ледяного моего сердца страстно коснулась,
холодные губы улыбались так нежно и заманчиво,
не почуялась душа, как покоя и воли избавилась,
и, отчаянно гонимая, пошла к Рике на совет:
"Орел, мамочка, спасай, моя страсть - как ловушка,
высушивает жажда, жажда неуемная и гибель.
Как он красив, как неземен и прекрасен!
И все же он шутит и совсем меня он не любит."
И шепнула Орилька: "Лети, моя доченька, дальше!
Ты, бедная, не белого ангела, черного стрела.
Тот черный будет радоваться от печали твоей.
А белый, где, знаешь сама, его беда осела.
Жалей, моя доченька, сердца на любви лишние,
Не пей, моя доченька, из кувшина этого — он пуст.
Не ошибайся, потому что времени у тебя мало для работы осталось,
Пусть он идет прочь, ангел тьмы путник!
До белой линь, и молись, если он отзовется,
И слабость искупай свою, и умоляй о вдохновении!
Ибо ангел этот черный — искушение земное, что пройдет,
А ангел тот белый - Призвание Вечное, поэтесса!"
…Обманувшейся сладострастия путы ослабли, и тело
заблуждение глупую преодолев, взмыло над плесом.
И ангел черной тени в воде растворился.
И ангела белого улыбка сверкнула в поднебесье…
коснулся легонько крылом, произнес тихим голосом:
пробудь, как со мной, приятное твое общество,
в плавнях Орильских мы обретем радость и утешение!
Рука ледяного моего сердца страстно коснулась,
холодные губы улыбались так нежно и заманчиво,
не почуялась душа, как покоя и воли избавилась,
и, отчаянно гонимая, пошла к Рике на совет:
"Орел, мамочка, спасай, моя страсть - как ловушка,
высушивает жажда, жажда неуемная и гибель.
Как он красив, как неземен и прекрасен!
И все же он шутит и совсем меня он не любит."
И шепнула Орилька: "Лети, моя доченька, дальше!
Ты, бедная, не белого ангела, черного стрела.
Тот черный будет радоваться от печали твоей.
А белый, где, знаешь сама, его беда осела.
Жалей, моя доченька, сердца на любви лишние,
Не пей, моя доченька, из кувшина этого — он пуст.
Не ошибайся, потому что времени у тебя мало для работы осталось,
Пусть он идет прочь, ангел тьмы путник!
До белой линь, и молись, если он отзовется,
И слабость искупай свою, и умоляй о вдохновении!
Ибо ангел этот черный — искушение земное, что пройдет,
А ангел тот белый - Призвание Вечное, поэтесса!"
…Обманувшейся сладострастия путы ослабли, и тело
заблуждение глупую преодолев, взмыло над плесом.
И ангел черной тени в воде растворился.
И ангела белого улыбка сверкнула в поднебесье…
Другие песни исполнителя: