Василий Жданкин - Былина о Кременце
текст песни

Та не сизі орли, та й під небом закричали,
То не коні заіржали на зеленій мураві —
То заграла княжа ватра у срібнії сурми,
Та про військо ворожеє, про орду Батиєву.

Ой розлігся плач великий та по всій землі Волинській,
Розстелився дим їдучий по пустищах, по яругах.
Та й нема кому із військом на рать стати із ордою,
Бо було тих бусурманів більше, як піску морського.

Підступило враже військо та й до города Крем'янця,
Та й забили тужно дзвони у святих церквах Христових.
Ратаї і ратні люди — виходили всі на гору,
У муровану фортецю за Трояна будовану.

Ще зоря не заіграла на златій церковній бані,
Ще туман не розвівався першим вітром легковійним,
Ще малі й великі пташки солодко в гніздах дрімали,
Як подерлася на стіни зграя люта бурундая.

Вставай всяк честний муж, боронити святу Русь,
Вставай всяк честний муж, боронити святу Русь.

Засурмили грізно сурми, дико заіржали коні,
Заіскрилося залізо, засвистіли гострі стріли,
Полилася кров гаряча, і гора укрилась трупом.
А у небі закружляли зграї чорні гайвороння.

Так три днини і три ночі клекотіла люта січа.
Не один завзятий русич смерть знайшов на полі брані.
Та як мур стояли руські, уповаючи на Бога,
І ординці відступали, лютувалися незмірно.

На четверту ніч по січі Ангел Божий об'явився
І сказав провідцю війська брати воду із криниці,
І щоб кониця ординська не знайшла дороги в гору, —
З Божого благословення поливать водою схили.

А на ранок, на світанні Бог послав на землю стужу,
І низькі степові коні ледь діставшись до слизького,
Падали з верхівцями і котилися додолу
На велику радість руську.

Так молитвою до Бога врятувалася твердиня,
Стали на коліна люди, славу Господу воздавши,
І розвіялась по світі сила грізного Батия,
Слава Божа помножилась і утвердилася в людях...