Віктор Баранов - Українці мої
текст песни
31
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Віктор Баранов - Українці мої - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні – таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.
Я до себе каже і до кожного з вас – Говори!
Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитайте у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в “моголах” і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у думах смиренністю “меншого брата”?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить: “Воно тобі треба?.. Стерпи!”
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні – таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.
Я до себе каже і до кожного з вас – Говори!
Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитайте у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в “моголах” і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у думах смиренністю “меншого брата”?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить: “Воно тобі треба?.. Стерпи!”
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…
Я спрашиваю себя, спрашиваю, люди,
Я спрашиваю в книгах, я смотрю на каждую страницу:
Где год, где проклятая неделя и день,
Когда мы, украинцы, забыли, что мы украинцы?
И что у нас есть душа, полная наших собственных добродетелей и щедрости,
И что у нас есть мысль, что иначе из Баиды нас крутит,
И что мы находимся в Украине - Украинский народ,
И не только население, как это дано в отчетах.
И что наши хмель в песне, а не в бочках вина.
И эта щедрость в сердцах, не только в магазинах.
И то, что у нас есть язык и эта украинца, она, она,
Без которого наш регион - территория, а не Украина.
Я говорю с собой и с каждым из вас - разговариваю!
Мы говорим всем, хотя мы научились молчать!
Спросите себя: чипсы, от которых время
Начали украинцам забыть о себе?
Давайте спросим, как мы пришли вместе,
В каком нашем сознании понимать разногласия,
Боже, медовый, казался нам забвение ребенка
Родные слова, песни, источники и пути из порога.
Мои украинцы! Итак, мы с вами, или как?
Судьба его судьи высокомерия в Моголе?
Будь то могилы и поднять наш испуг, мы были предназначены,
Что расцвело в умах «меньшего брата»?
Мои украинцы! Как горькие мои собственные слова ...
Я хорошо знаю, что они тоже не сладкие отели.
Но я должен сказать, потому что мое сердце, как свеча, всплывающая,
Когда я вижу, как яростно они презирают украинский.
Я уже в порядке, говоря: «Тебе это нужно? .. терпеть!»
Я просто хочу, украинец, спросить вас не повезло:
Кто был ради Шевченко, чтобы пойти в Орск -Степи?
Кто из -за кого скрыть свою боль за халяву солдата?
Итак, не падает, наша звезда не будет рол,
И разве это не падает на тень украинского между нами,
Когда даже на судьбы и звездах Кобзара
Мы все еще чувствуем себя как Хохли?
Мои украинцы! Не дай Бог счастьем и силой.
Вы также можете жить хохл и не укусить от этого хлеба.
Только кто когда -либо наклонил небо к твоим могилам,
Как вы не предали вас, ваша презираемая Украина ...
Я спрашиваю в книгах, я смотрю на каждую страницу:
Где год, где проклятая неделя и день,
Когда мы, украинцы, забыли, что мы украинцы?
И что у нас есть душа, полная наших собственных добродетелей и щедрости,
И что у нас есть мысль, что иначе из Баиды нас крутит,
И что мы находимся в Украине - Украинский народ,
И не только население, как это дано в отчетах.
И что наши хмель в песне, а не в бочках вина.
И эта щедрость в сердцах, не только в магазинах.
И то, что у нас есть язык и эта украинца, она, она,
Без которого наш регион - территория, а не Украина.
Я говорю с собой и с каждым из вас - разговариваю!
Мы говорим всем, хотя мы научились молчать!
Спросите себя: чипсы, от которых время
Начали украинцам забыть о себе?
Давайте спросим, как мы пришли вместе,
В каком нашем сознании понимать разногласия,
Боже, медовый, казался нам забвение ребенка
Родные слова, песни, источники и пути из порога.
Мои украинцы! Итак, мы с вами, или как?
Судьба его судьи высокомерия в Моголе?
Будь то могилы и поднять наш испуг, мы были предназначены,
Что расцвело в умах «меньшего брата»?
Мои украинцы! Как горькие мои собственные слова ...
Я хорошо знаю, что они тоже не сладкие отели.
Но я должен сказать, потому что мое сердце, как свеча, всплывающая,
Когда я вижу, как яростно они презирают украинский.
Я уже в порядке, говоря: «Тебе это нужно? .. терпеть!»
Я просто хочу, украинец, спросить вас не повезло:
Кто был ради Шевченко, чтобы пойти в Орск -Степи?
Кто из -за кого скрыть свою боль за халяву солдата?
Итак, не падает, наша звезда не будет рол,
И разве это не падает на тень украинского между нами,
Когда даже на судьбы и звездах Кобзара
Мы все еще чувствуем себя как Хохли?
Мои украинцы! Не дай Бог счастьем и силой.
Вы также можете жить хохл и не укусить от этого хлеба.
Только кто когда -либо наклонил небо к твоим могилам,
Как вы не предали вас, ваша презираемая Украина ...