Elza Sofer - Писати українською
текст песни
21
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Elza Sofer - Писати українською - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Коли за вікнами потяга зникают одне за одним дерева, а ще, напевно, коли краплі дощу течуть по вікнам маршрутки горизонтально. Ось тоді я думаю про те, що писати про ці краї можна тільки українською. Бо хтось на зупинці, не зважаючи на дощ, співає з гітарою голосно й щиро. А ще тому, що копиці з сіна за вікном мокнуть і неповторно пахнуть осінью, теплом і щастям, хоча звідки мені насправді це знати?
Про ці краї можна писати тільки українською. Про жовтяві гербери біля входу дерев’яного будиночка. Про сипучі скали, запах смаженого м’яса, попкорн на сковорідці і воду, що пахне протухлими яйцями. Про величезних равликів, ранні сутінки і одні носки на всіх. Далеко в горах де нема звязку й дороги, хоча, чесно кажучи, дороги там ніде немає. Про величезні хмари, дорогу пішки, сидіння на чужих лавицях і спроби зупинити хоча б віз з кіньми. Про шостий останній, найостанніший спуск по водяній гірці, схід сонця над озером, скрип дерев’яних половиць, чай на веранді, крадені лампочки і місіонерські, чи то хрестові походи з електрочайником по добрих людях, аби залити собі лапшу швидкого приготування на напівгнилому столі біля берегу.
Ніяк не можна, на жодній мові світу, про електрички вранці, дорогу до замку, чучала пугачів і кандали в казематі, що з енергетикою поганою і взагалі, "фу" і "ні в якому разі не варто". Про дерев’яні лежаки, буркут за посмішку і спасибі, лелек, що ховаються в очереті, білі від солі плечі і червоні від неї ж очі. Про зелену ще ліщину, історії освідчень, фільми з колою та солениками, гру в уно під дахом, поки кругом дощ і про стерті, зелені лікті, наче в дитини, насправді.
Є щось чарівне і апріорі українське і димуватих хмарах над лісами в горах, бо то зовсім не результат процесу фотодихання дерев, то просто курить люлька лісовиків що точать ляси десь на галявині підвечір. Бо слово "справжній" слід писати через "назавжди", бо слово "домівка" слід писати через "добре", а слово "рідний" писати взагалі не варто, хіба тихо шепотіти, ледь торкаючись язиком зубів, ледь коливаючи повітря довкола звуками, ледь віруючи у всю щирість зсередини, яку воно витягує за собою.
Про ці краї треба писати українською, бо на вхідних дверях якогось будинку біля Хусту теж українською просте українське спонукання, чи то може наказ "просто кохай". Бо вантажівки посміхаються один одному фароокими капотами, зустрічаючись на Боронявському переїзді. Бо в Боздошському парку мокро, брудно, холодно, але гамірно і незабутньо. Бо феєрверки в небі махають руками і відчайдушно тягнуться руками до землі.. марно тягнуться.
Про ці краї варто писати українською. Дарма ви смієтеся, що ми і українською то не говоримо. Щеб пак! Подивіться на того молодика з вишитим комірцем, та можливо ще на корзини під Ізою, а далі сядьте і за філіжанкою кави зізнайтеся, нарешті, хоча б самому собі, що нема нічого смачніше між Ужгородська кава. Чули Львів’яни? Нічого смачнішого.
Про ці краї можна писати тільки українською. Про жовтяві гербери біля входу дерев’яного будиночка. Про сипучі скали, запах смаженого м’яса, попкорн на сковорідці і воду, що пахне протухлими яйцями. Про величезних равликів, ранні сутінки і одні носки на всіх. Далеко в горах де нема звязку й дороги, хоча, чесно кажучи, дороги там ніде немає. Про величезні хмари, дорогу пішки, сидіння на чужих лавицях і спроби зупинити хоча б віз з кіньми. Про шостий останній, найостанніший спуск по водяній гірці, схід сонця над озером, скрип дерев’яних половиць, чай на веранді, крадені лампочки і місіонерські, чи то хрестові походи з електрочайником по добрих людях, аби залити собі лапшу швидкого приготування на напівгнилому столі біля берегу.
Ніяк не можна, на жодній мові світу, про електрички вранці, дорогу до замку, чучала пугачів і кандали в казематі, що з енергетикою поганою і взагалі, "фу" і "ні в якому разі не варто". Про дерев’яні лежаки, буркут за посмішку і спасибі, лелек, що ховаються в очереті, білі від солі плечі і червоні від неї ж очі. Про зелену ще ліщину, історії освідчень, фільми з колою та солениками, гру в уно під дахом, поки кругом дощ і про стерті, зелені лікті, наче в дитини, насправді.
Є щось чарівне і апріорі українське і димуватих хмарах над лісами в горах, бо то зовсім не результат процесу фотодихання дерев, то просто курить люлька лісовиків що точать ляси десь на галявині підвечір. Бо слово "справжній" слід писати через "назавжди", бо слово "домівка" слід писати через "добре", а слово "рідний" писати взагалі не варто, хіба тихо шепотіти, ледь торкаючись язиком зубів, ледь коливаючи повітря довкола звуками, ледь віруючи у всю щирість зсередини, яку воно витягує за собою.
Про ці краї треба писати українською, бо на вхідних дверях якогось будинку біля Хусту теж українською просте українське спонукання, чи то може наказ "просто кохай". Бо вантажівки посміхаються один одному фароокими капотами, зустрічаючись на Боронявському переїзді. Бо в Боздошському парку мокро, брудно, холодно, але гамірно і незабутньо. Бо феєрверки в небі махають руками і відчайдушно тягнуться руками до землі.. марно тягнуться.
Про ці краї варто писати українською. Дарма ви смієтеся, що ми і українською то не говоримо. Щеб пак! Подивіться на того молодика з вишитим комірцем, та можливо ще на корзини під Ізою, а далі сядьте і за філіжанкою кави зізнайтеся, нарешті, хоча б самому собі, що нема нічого смачніше між Ужгородська кава. Чули Львів’яни? Нічого смачнішого.
Когда окна исчезли за окнами один за другим, и, вероятно, когда дождь падает через окна по микроавтобусе горизонтально. Именно тогда я думаю, что вы можете написать об этих землях только на украинском языке. Потому что кто -то на остановке, несмотря на дождь, громко и искренне поет с гитарой. А также потому, что стоки сена из окна будут намочить и запах осени, тепла и счастья, хотя где я действительно знаю?
Эти земли могут быть написаны только на украинском языке. О желтуике Герберса у входа в деревянный дом. О насыщенных камнях, запах жареного мяса, попкорн на сковороде и воду, которая пахнет войлочными яйцами. Об огромных улитках, ранних сумерках и некоторых носках. Далее в горах, где нет пути и дороги, хотя, честно говоря, там нет дороги. Об огромных облаках, дорогах, местах на проходах других людей и попытках остановить хотя бы по крайней мере тележку с лошадьми. Примерно шестой последний, самый последний спуск на водном холме, восход солнца над озером, скрип деревянных половинок, чай на веранде, украденные лампочки и миссионер или крестовые походы с электрическим чайником на хороших людях берег.
На любом языке мира невозможно, о поездах по утрам, о дороге к замку, услышал пусковые установки и отмеченную в каземате, что с энергией плохая и в целом, «фу» и «ни в коем случае не стоит. " О деревянных кроватях, ворчании для улыбки и спасибо, аист, прячущий в тростнике, белые плечи, белые от соли и красные от нее. О зелени, Хейзел, истории утверждений, фильмы с кругом и Солином, игру в Оно под крышей, до дождя и о стертых зеленых локти, как будто у ребенка, на самом деле.
Есть что -то очаровательное и априорные украинские и дымовые облака над лесами в горах, потому что это не результат процесса фото -подверженности деревьям, а затем просто курит колы вечер. Потому что слово «настоящий» следует писать через «навсегда», потому что слово «дом» должно быть написано с помощью «хорошего», а слово «родной» вообще не следует писать, оно тихо шепчет, едва касаясь языка Веря во всю искренность изнутри, которую он тянет позади.
Эти земли должны быть написаны на украинском языке, потому что на входной двери дома возле Кхаста также простая украинская мотивация на украинском языке, независимо от того, может ли он просто любить порядок. Потому что грузовики улыбаются друг другу с Фаруа -Худа, встреча с перекрестком Боронавского. Потому что в парке Бозодос влажный, грязный, холодный, но скромный и незабываемый. Потому что фейерверк в небе машет руками и отчаянно растягивает руки на землю ... напрасно.
Эти земли должны быть написаны на украинском языке. Напрасно, вы смеетесь, что мы не говорим на украинском языке. Все еще! Взгляните на молодого человека с вышитым воротником, но, возможно, все еще на корзинах под Iza, а затем сядьте и признаться с кофейной филигой, наконец, по крайней мере для себя, что между Uzhgorod Coffee нет ничего вкусного. Вы слышали о жителях LVIV? Ничего вкуса.
Эти земли могут быть написаны только на украинском языке. О желтуике Герберса у входа в деревянный дом. О насыщенных камнях, запах жареного мяса, попкорн на сковороде и воду, которая пахнет войлочными яйцами. Об огромных улитках, ранних сумерках и некоторых носках. Далее в горах, где нет пути и дороги, хотя, честно говоря, там нет дороги. Об огромных облаках, дорогах, местах на проходах других людей и попытках остановить хотя бы по крайней мере тележку с лошадьми. Примерно шестой последний, самый последний спуск на водном холме, восход солнца над озером, скрип деревянных половинок, чай на веранде, украденные лампочки и миссионер или крестовые походы с электрическим чайником на хороших людях берег.
На любом языке мира невозможно, о поездах по утрам, о дороге к замку, услышал пусковые установки и отмеченную в каземате, что с энергией плохая и в целом, «фу» и «ни в коем случае не стоит. " О деревянных кроватях, ворчании для улыбки и спасибо, аист, прячущий в тростнике, белые плечи, белые от соли и красные от нее. О зелени, Хейзел, истории утверждений, фильмы с кругом и Солином, игру в Оно под крышей, до дождя и о стертых зеленых локти, как будто у ребенка, на самом деле.
Есть что -то очаровательное и априорные украинские и дымовые облака над лесами в горах, потому что это не результат процесса фото -подверженности деревьям, а затем просто курит колы вечер. Потому что слово «настоящий» следует писать через «навсегда», потому что слово «дом» должно быть написано с помощью «хорошего», а слово «родной» вообще не следует писать, оно тихо шепчет, едва касаясь языка Веря во всю искренность изнутри, которую он тянет позади.
Эти земли должны быть написаны на украинском языке, потому что на входной двери дома возле Кхаста также простая украинская мотивация на украинском языке, независимо от того, может ли он просто любить порядок. Потому что грузовики улыбаются друг другу с Фаруа -Худа, встреча с перекрестком Боронавского. Потому что в парке Бозодос влажный, грязный, холодный, но скромный и незабываемый. Потому что фейерверк в небе машет руками и отчаянно растягивает руки на землю ... напрасно.
Эти земли должны быть написаны на украинском языке. Напрасно, вы смеетесь, что мы не говорим на украинском языке. Все еще! Взгляните на молодого человека с вышитым воротником, но, возможно, все еще на корзинах под Iza, а затем сядьте и признаться с кофейной филигой, наконец, по крайней мере для себя, что между Uzhgorod Coffee нет ничего вкусного. Вы слышали о жителях LVIV? Ничего вкуса.