Noizy Minor - 4 дні або Веселий трек
текст песни
29
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Noizy Minor - 4 дні або Веселий трек - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Я забиваю усі двері, забуваю, де вихід,
Ну і для чого так кричати? Сидіти усім тут тихо.
Я випав із сюжету, чорнилом пишу цей лист вам,
Як дивно, коли небо стає таким чорно-білим.
Я вірив, правда, вірив, згораю вже остаточно,
Моя усім вам порада - не забудьте про сонце,
І був би, мабуть, радий забути ноти, всі знаки,
А тепер лише зникати, я прощаюсь без всяких
Компромісів, умов, непотрібних "але",
Ваших порожніх розмов, де все таке не живе,
На чотири дні зникаю із поля вашого зору,
Щоб потім повернутися й почати усе знову.
До крові, до нестями тягти себе між рядами,
Викидаючи історії, що вклеїлися в пам'ять,
Вбиваючи минуле, єдину щасливу осінь,
В алкоголі яку тепер топити довелося.
І все що залишається - писати веселі пісні,
"Солодкий, твоя музика сумна, де ж позитив?"
А дехто там кине фразу, що сніг ще не потьмянішав,
Такий білий, як раніше, й взагалі усе найгірше
Вже давно-давно позаду, попереду тільки світло,
Тож не треба малювати ці темні, холодні вірші,
Ну наскільки це все смішно, не треба ваших порад,
Розберуся якось сам, себе із глибин дістану.
За правду я сприймаю кожен дотик, кожне слово,
Депресанти запускаю по венах, вбиває голод,
У статиці зависла феєрія виняткова,
Сніг і холод всі змивають кольори твої казкові.
Ти живи собі, як завжди, забувай усі рядки,
Які народжувались в зошитах у звуках наших днів,
Які, як виявилось нашими й ніколи не були,
Адже тобі забракло щирості поставити крапки.
Тут і приспіву не треба, ця музика - крик душі,
І я пишу те, що я хочу, пробачте, я не хотів,
Вас засмучувати нотами сумними в куплетах,
Бо би такі всі життєрадісні, щасливі, веселі.
Ну а коли залишаєтесь наодинці з собою,
То, мабуть, теж відчуваєте легкі дотики болю,
Мабуть, теж тебе гризе щось кожен день, по вечорах,
Але зізнатися у цьому не можеш, хіба не так?
Ідіотизм, новітні загнані люди,
Загнали себе у кут, забули усі маршрути,
Заплутані у контактах, де статус, напевно, максимум
На що вони спроможні, щоб дійти до результату.
А любов таки вмирає, згорає вже до кінця,
Всю мелодику фантазії акордами вбивав,
Евтаназія осіннього спалаху у зірках,
Повертаюся до світу, де музика лиш одна.
Ну і для чого так кричати? Сидіти усім тут тихо.
Я випав із сюжету, чорнилом пишу цей лист вам,
Як дивно, коли небо стає таким чорно-білим.
Я вірив, правда, вірив, згораю вже остаточно,
Моя усім вам порада - не забудьте про сонце,
І був би, мабуть, радий забути ноти, всі знаки,
А тепер лише зникати, я прощаюсь без всяких
Компромісів, умов, непотрібних "але",
Ваших порожніх розмов, де все таке не живе,
На чотири дні зникаю із поля вашого зору,
Щоб потім повернутися й почати усе знову.
До крові, до нестями тягти себе між рядами,
Викидаючи історії, що вклеїлися в пам'ять,
Вбиваючи минуле, єдину щасливу осінь,
В алкоголі яку тепер топити довелося.
І все що залишається - писати веселі пісні,
"Солодкий, твоя музика сумна, де ж позитив?"
А дехто там кине фразу, що сніг ще не потьмянішав,
Такий білий, як раніше, й взагалі усе найгірше
Вже давно-давно позаду, попереду тільки світло,
Тож не треба малювати ці темні, холодні вірші,
Ну наскільки це все смішно, не треба ваших порад,
Розберуся якось сам, себе із глибин дістану.
За правду я сприймаю кожен дотик, кожне слово,
Депресанти запускаю по венах, вбиває голод,
У статиці зависла феєрія виняткова,
Сніг і холод всі змивають кольори твої казкові.
Ти живи собі, як завжди, забувай усі рядки,
Які народжувались в зошитах у звуках наших днів,
Які, як виявилось нашими й ніколи не були,
Адже тобі забракло щирості поставити крапки.
Тут і приспіву не треба, ця музика - крик душі,
І я пишу те, що я хочу, пробачте, я не хотів,
Вас засмучувати нотами сумними в куплетах,
Бо би такі всі життєрадісні, щасливі, веселі.
Ну а коли залишаєтесь наодинці з собою,
То, мабуть, теж відчуваєте легкі дотики болю,
Мабуть, теж тебе гризе щось кожен день, по вечорах,
Але зізнатися у цьому не можеш, хіба не так?
Ідіотизм, новітні загнані люди,
Загнали себе у кут, забули усі маршрути,
Заплутані у контактах, де статус, напевно, максимум
На що вони спроможні, щоб дійти до результату.
А любов таки вмирає, згорає вже до кінця,
Всю мелодику фантазії акордами вбивав,
Евтаназія осіннього спалаху у зірках,
Повертаюся до світу, де музика лиш одна.
Я забегаю все двери, забываю, где выход,
Ну, зачем кричать? Сидеть здесь спокойно.
Я выпал из сюжета, чернила, написав вам это письмо,
Удивительно, когда небо становится таким черным и белым.
Я верил, однако, я верил, я наконец сгорел,
Мой совет, не забудьте солнце,
И, по -видимому, был бы рад забыть заметки, все знаки,
А теперь просто исчезнуть, я прощаюсь без каких -либо
Компромиссы, условия, ненужные "но",
Ваши пустые разговоры, где все не живет,
В течение четырех дней я исчезаю с вашего поля зрения,
Затем вернуться и начать снова.
К крови, ностанд, чтобы вытащить себя между рядами,
Бросая истории, которые встали в память,
Убить прошлое, единственная счастливая осень,
В алкоголе, который теперь должен был тонуть.
И все, что остается - написать забавные песни,
"Сладкая, твоя музыка грустная, где позитив?"
И некоторые из них бросят фразу, которую снег еще не затемнен,
Как белый, как и раньше, и в целом
Долгое время позади, только свет впереди,
Так что вам не нужно рисовать эти темные, холодные стихи,
Что ж, как это смешно, вам не нужен ваш совет,
Я пойму себя, я получаю себя от глубины.
Для истины я воспринимаю каждое прикосновение, каждое слово,
Депрессанты бегают по венам, убивают голод,
В статике экстраваганза эксклюзивна,
Снег и холодный все стирают ваши сказочные цвета.
Вы живете как обычно, забудьте все строки,
Который родился в записных книжках в звуках нашего дня,
Что, как оказалось нашим и никогда не было,
В конце концов, вы потеряли искренность, чтобы положить точки.
Здесь и хор не обязательно, эта музыка - крик души,
И я пишу то, что хочу, извините, я не хотел
Вы расстроили ноты грустны в куплетах,
Потому что они были бы такими веселыми, счастливыми, веселыми.
Ну, когда ты останешься с собой наедине,
Тогда, по -видимому, вы также чувствуете легкие штрихи боли,
Видимо, вы также кусаете вас каждый день, по вечерам,
Но вы не можете признать это, не так ли?
Идиотизм, последние люди,
Поехал в угол, забыл все маршруты,
Смущен в контактах, где статус, вероятно, максимальный
К тому, что они способны достичь результата.
И любовь умирает, горит до конца,
Вся мелодия фэнтезийных аккордов убито,
Эвтаназия осенней вспышки в звездах,
Я возвращаюсь в мир, где музыка одна.
Ну, зачем кричать? Сидеть здесь спокойно.
Я выпал из сюжета, чернила, написав вам это письмо,
Удивительно, когда небо становится таким черным и белым.
Я верил, однако, я верил, я наконец сгорел,
Мой совет, не забудьте солнце,
И, по -видимому, был бы рад забыть заметки, все знаки,
А теперь просто исчезнуть, я прощаюсь без каких -либо
Компромиссы, условия, ненужные "но",
Ваши пустые разговоры, где все не живет,
В течение четырех дней я исчезаю с вашего поля зрения,
Затем вернуться и начать снова.
К крови, ностанд, чтобы вытащить себя между рядами,
Бросая истории, которые встали в память,
Убить прошлое, единственная счастливая осень,
В алкоголе, который теперь должен был тонуть.
И все, что остается - написать забавные песни,
"Сладкая, твоя музыка грустная, где позитив?"
И некоторые из них бросят фразу, которую снег еще не затемнен,
Как белый, как и раньше, и в целом
Долгое время позади, только свет впереди,
Так что вам не нужно рисовать эти темные, холодные стихи,
Что ж, как это смешно, вам не нужен ваш совет,
Я пойму себя, я получаю себя от глубины.
Для истины я воспринимаю каждое прикосновение, каждое слово,
Депрессанты бегают по венам, убивают голод,
В статике экстраваганза эксклюзивна,
Снег и холодный все стирают ваши сказочные цвета.
Вы живете как обычно, забудьте все строки,
Который родился в записных книжках в звуках нашего дня,
Что, как оказалось нашим и никогда не было,
В конце концов, вы потеряли искренность, чтобы положить точки.
Здесь и хор не обязательно, эта музыка - крик души,
И я пишу то, что хочу, извините, я не хотел
Вы расстроили ноты грустны в куплетах,
Потому что они были бы такими веселыми, счастливыми, веселыми.
Ну, когда ты останешься с собой наедине,
Тогда, по -видимому, вы также чувствуете легкие штрихи боли,
Видимо, вы также кусаете вас каждый день, по вечерам,
Но вы не можете признать это, не так ли?
Идиотизм, последние люди,
Поехал в угол, забыл все маршруты,
Смущен в контактах, где статус, вероятно, максимальный
К тому, что они способны достичь результата.
И любовь умирает, горит до конца,
Вся мелодия фэнтезийных аккордов убито,
Эвтаназия осенней вспышки в звездах,
Я возвращаюсь в мир, где музыка одна.
Другие песни исполнителя: