Noizy Minor - Неідеальний світ
текст песни
12
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Noizy Minor - Неідеальний світ - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Неідеальний світ кидає мене об мокрий асфальт,
І я не хочу бути добрим, зриваюся, прощавайте,
Я із сонцем провалився до темряви серед хмар,
Це безсоння у реальності віршами малював.
І яке ж це усе несправжнє, порожні, прозорі дні,
У висоті я бачив щирі серця, яких так хотів,
У вирі моїх фантазій народжувались кольори,
Картини, де я з тобою, бачив світлі уві сні.
А тепер без порожніх слів, просто постріл почуттів,
Серед осені вибух яскравий - барви на папір,
Я загубився серед власних режисерських ходів,
Мої всі версії зникають у нотах осінніх днів.
Не вистачає вже метафор для відвертих історій,
Бери і став це у виставах, достатній хоч буде простір,
Дістаньте же з глибини ярлик із надписом "людина",
Це не пафос, це єдине, що чіпляє постійно.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Усе життя - це сублімація, заміна єдиних понять,
Абстракція чорнила в сторінках на цих листах,
Все як верстат, що беззупинно виконує свою роль,
Я перестав вже сподіватися на вас, я вже не той.
Моя це осінь, мій цей дощ, всі вікна розбиті вщент,
Розмалювала чорно-білими фарбами мій портрет,
Забороняєш існування, поєднання цих сердець,
Мій невловимий план для щастя розчиняється весь.
Він попадає під прес твоїх холодних очей,
Твоє мистецтво чарувати й вбивати в один момент,
У статиці завмирає надія на дотик рук,
Відверто серце чекає продовження увертюри.
В той час, як сонце золотить при заході небеса,
Це так нагадує тебе, я красу у серці сховав,
Щоб міг я знов порівняти, коли поруч з тобою,
Зафіксувати дотик миті, як дешевий полароїд.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Ці чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Ми бачили як дощ розмалював чо рний асфальт,
Коли сонце вже сховалося, це після вистави,
Тоді як світло неяскраве з ліхтарів розливало,
Все перед нами візерунками, під нашими ногами.
Мені так було цікаво зі стрічки ловити кадри,
Спостереження, оцінки, реації всі яскраві,
І погляди виринали випадкові місцями,
І твоя посмішка у відповідь на дотик очами.
Я розумію, що гіпербола - теза мого життя,
Та по-інакшому не можу, нікому ж не обіцяв,
Що буду жити у реальності, яку нам створили,
І так щосили нав'язуєть кожен день, аж до могили.
А я зриваю ці стіни, як у дитинтві я вірю,
І вибачатись за відвертість не хочу тай і не вмію,
Я дякую тобі за осінні всі кольори,
За все натхнення і за ноти нові в моєму житті.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
І я не хочу бути добрим, зриваюся, прощавайте,
Я із сонцем провалився до темряви серед хмар,
Це безсоння у реальності віршами малював.
І яке ж це усе несправжнє, порожні, прозорі дні,
У висоті я бачив щирі серця, яких так хотів,
У вирі моїх фантазій народжувались кольори,
Картини, де я з тобою, бачив світлі уві сні.
А тепер без порожніх слів, просто постріл почуттів,
Серед осені вибух яскравий - барви на папір,
Я загубився серед власних режисерських ходів,
Мої всі версії зникають у нотах осінніх днів.
Не вистачає вже метафор для відвертих історій,
Бери і став це у виставах, достатній хоч буде простір,
Дістаньте же з глибини ярлик із надписом "людина",
Це не пафос, це єдине, що чіпляє постійно.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Усе життя - це сублімація, заміна єдиних понять,
Абстракція чорнила в сторінках на цих листах,
Все як верстат, що беззупинно виконує свою роль,
Я перестав вже сподіватися на вас, я вже не той.
Моя це осінь, мій цей дощ, всі вікна розбиті вщент,
Розмалювала чорно-білими фарбами мій портрет,
Забороняєш існування, поєднання цих сердець,
Мій невловимий план для щастя розчиняється весь.
Він попадає під прес твоїх холодних очей,
Твоє мистецтво чарувати й вбивати в один момент,
У статиці завмирає надія на дотик рук,
Відверто серце чекає продовження увертюри.
В той час, як сонце золотить при заході небеса,
Це так нагадує тебе, я красу у серці сховав,
Щоб міг я знов порівняти, коли поруч з тобою,
Зафіксувати дотик миті, як дешевий полароїд.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Ці чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Ми бачили як дощ розмалював чо рний асфальт,
Коли сонце вже сховалося, це після вистави,
Тоді як світло неяскраве з ліхтарів розливало,
Все перед нами візерунками, під нашими ногами.
Мені так було цікаво зі стрічки ловити кадри,
Спостереження, оцінки, реації всі яскраві,
І погляди виринали випадкові місцями,
І твоя посмішка у відповідь на дотик очами.
Я розумію, що гіпербола - теза мого життя,
Та по-інакшому не можу, нікому ж не обіцяв,
Що буду жити у реальності, яку нам створили,
І так щосили нав'язуєть кожен день, аж до могили.
А я зриваю ці стіни, як у дитинтві я вірю,
І вибачатись за відвертість не хочу тай і не вмію,
Я дякую тобі за осінні всі кольори,
За все натхнення і за ноти нові в моєму житті.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Неодельный мир бросает меня на влажный асфальт,
И я не хочу быть добрым, расставаться, попрощаться,
Я упал с солнцем в тьму среди облаков,
Эта бессонница была нарисована в реальности.
И что такое все ложные, пустые, прозрачные дни,
В высоту я увидел искренние сердца, которые я хотел
В моих фантазиях родились цвета,
Картины, где я с тобой видел свет во сне.
А теперь без пустых слов, просто снимок чувств,
В середине осени взрыв яркий - цвета на бумаге,
Я потерялся среди своих собственных режиссерских ходов,
Мои версии исчезают в нотах осенних дней.
Метафоры недостаточно для откровенных историй,
Возьмите это в выступлениях, достаточно места будет достаточно,
Удалить с глубины метки с надписью «Человек»,
Это не пафос, это единственное, что нужно прикоснуться.
Мой идеальный мир, нереальная реальность,
И вы со мной разделы в зеркале,
Держи меня за руку, нарисуй цвета,
Все черно -белые миры, мы вместе добираемся до неба.
Вся жизнь - сублимация, замена равномерных концепций,
Абстракция чернил на страницах на этих буквах,
Все как машина, которая выполняет свою роль,
Я перестал надеяться на тебя, я больше не такой.
Моя осень, мой дождь, все окна разбиты на землю,
Нарисованный черно -белый рисует мой портрет,
Вы запрещаете существование, сочетание этих сердец,
Мой неуловимый план счастья растворяет все.
Он попадает под твою прессу холодными глазами,
Ваше искусство - очаровать и убить в какой -то момент,
В статике надежда на трогательные руки исчезла,
Честно говоря, сердце ждет продолжения увертюры.
Пока солнце золотое, когда небо,
Это напоминает вам, чтобы я спрятал красоту в своем сердце,
Чтобы я мог сравнивать снова, когда рядом с вами,
Чтобы исправить прикосновение моментов как дешевый поляроид.
Мой идеальный мир, нереальная реальность,
И вы со мной разделы в зеркале,
Держи меня за руку, нарисуй цвета,
Эти черно -белые миры, мы вместе добираемся до неба.
Мы увидели, как дождь нарисовал речную асфальт,
Когда солнце уже скрывалось после выступления,
В то время как свет расплывчен от выливаемых фонарей,
Все перед нами узоры, под нашими ногами.
Мне было так любопытно с ленты, чтобы поймать кадры,
Наблюдения, оценки, погашение всех ярких,
И взгляды появились случайными местами,
И твоя улыбка в ответ на прикосновение твоих глаз.
Я понимаю, что гипербола - это тезис моей жизни,
Но я не могу никому не обещать, никому не обещал,
Что я буду жить в реальности, которую мы создали,
И поэтому он навязывает каждый день, даже на могилу.
И я ломаю эти стены, как у ребенка, я верю
И извиняюсь за честность, не хочу Тай, и я не знаю,
Я благодарю вас за осень, все цвета,
Для всего вдохновения и заметок в моей жизни.
Мой идеальный мир, нереальная реальность,
И вы со мной разделы в зеркале,
Держи меня за руку, нарисуй цвета,
Все черно -белые миры, мы вместе добираемся до неба.
И я не хочу быть добрым, расставаться, попрощаться,
Я упал с солнцем в тьму среди облаков,
Эта бессонница была нарисована в реальности.
И что такое все ложные, пустые, прозрачные дни,
В высоту я увидел искренние сердца, которые я хотел
В моих фантазиях родились цвета,
Картины, где я с тобой видел свет во сне.
А теперь без пустых слов, просто снимок чувств,
В середине осени взрыв яркий - цвета на бумаге,
Я потерялся среди своих собственных режиссерских ходов,
Мои версии исчезают в нотах осенних дней.
Метафоры недостаточно для откровенных историй,
Возьмите это в выступлениях, достаточно места будет достаточно,
Удалить с глубины метки с надписью «Человек»,
Это не пафос, это единственное, что нужно прикоснуться.
Мой идеальный мир, нереальная реальность,
И вы со мной разделы в зеркале,
Держи меня за руку, нарисуй цвета,
Все черно -белые миры, мы вместе добираемся до неба.
Вся жизнь - сублимация, замена равномерных концепций,
Абстракция чернил на страницах на этих буквах,
Все как машина, которая выполняет свою роль,
Я перестал надеяться на тебя, я больше не такой.
Моя осень, мой дождь, все окна разбиты на землю,
Нарисованный черно -белый рисует мой портрет,
Вы запрещаете существование, сочетание этих сердец,
Мой неуловимый план счастья растворяет все.
Он попадает под твою прессу холодными глазами,
Ваше искусство - очаровать и убить в какой -то момент,
В статике надежда на трогательные руки исчезла,
Честно говоря, сердце ждет продолжения увертюры.
Пока солнце золотое, когда небо,
Это напоминает вам, чтобы я спрятал красоту в своем сердце,
Чтобы я мог сравнивать снова, когда рядом с вами,
Чтобы исправить прикосновение моментов как дешевый поляроид.
Мой идеальный мир, нереальная реальность,
И вы со мной разделы в зеркале,
Держи меня за руку, нарисуй цвета,
Эти черно -белые миры, мы вместе добираемся до неба.
Мы увидели, как дождь нарисовал речную асфальт,
Когда солнце уже скрывалось после выступления,
В то время как свет расплывчен от выливаемых фонарей,
Все перед нами узоры, под нашими ногами.
Мне было так любопытно с ленты, чтобы поймать кадры,
Наблюдения, оценки, погашение всех ярких,
И взгляды появились случайными местами,
И твоя улыбка в ответ на прикосновение твоих глаз.
Я понимаю, что гипербола - это тезис моей жизни,
Но я не могу никому не обещать, никому не обещал,
Что я буду жить в реальности, которую мы создали,
И поэтому он навязывает каждый день, даже на могилу.
И я ломаю эти стены, как у ребенка, я верю
И извиняюсь за честность, не хочу Тай, и я не знаю,
Я благодарю вас за осень, все цвета,
Для всего вдохновения и заметок в моей жизни.
Мой идеальный мир, нереальная реальность,
И вы со мной разделы в зеркале,
Держи меня за руку, нарисуй цвета,
Все черно -белые миры, мы вместе добираемся до неба.
Другие песни исполнителя: