Іоанна Пекун - Перші неримовані вірші
текст песни

Я бачила очі, але приховувала думки.
Я читала риму в своїх ранках, але починала писати перші неримовані вірші...

Так буває! Мама каже, що все минає..."А знаєш доню, після бурі-сонце"...
І ніби ж знаю, хоча, як таке знати напевне?...
Дивлюся, як будується міст чи будинок,і порівнюю з життям.
Так ні з чого береться фундамент - то зародок душі... а далі нескінченність сил і думок вкладених в роботу, і лиш десь там, неосяжно далеко, є омріяний результат...
Так і люди, птахи, коти, риби... Всі хто народився і живе...

Ти ж знаєш, напевне, що таких неримованих буде обмаль,
Бо в кожному наступному ранку все більше і більше рим,
Але допоки ти тут, зі мною, не припиняй тримати мене за руку і говорити про те, як будуються мости, про те, що мені от-от пора летіти...та ти не хочеш.
Я розказую тобі про те, як потрібно дихати - глибоко...тихо...спокійно..
Ти не вмієш правильно дихати! Ніби хочеш захопити все МОЄ повітря...

тримай дистанцію... дивися в небо з закритими очима! І навіть через повіки ти відчуєш його простір...

Так от знаєш, мости руйнуються...і будинки...
Хоч їх можна латати і ремонтувати, аж допоки вони не ослабнуть і помруть...Знаходиш діагоналі?
То як, ще хочеш трохи мого повітря?

©Іоанна Пекун