Жанна Боднарук - Досадонька
текст песни

Слова: Леся Українка
Музика: Леся Тельнюк

Ой, здається – не журюся,
таки ж я не рада,
чогось мені тяжко-важко,
на серці досада.

Ой кину я ту досаду
геть на бездоріжжя,
зійшла моя досадонька,
як мак серед збіжжя;

а я той цвіт позриваю
та й сплету віночка,
кину його, червоного,
в воду до поточка:

пливи, пливи, мій віночку,
до самого моря,
може буря тебе втопить,
чи не збудусь горя.

Ой піду я в бір темненький,
там суха смерека,
як розпалю ясну ватру,
видно всім здалека.

Запалала при смереці
смолова ялиця;
горить моя досадонька,
мов сухая глиця.

Розбуялась досадонька
з вогнем на просторі,
розсипала палкі іскри,
мов яснії зорі.

Як упаде з гори іскра,
наче з неба зірка,
та як влучить в саме серце, -
доле ж моя гірка!..

Лежи ж тепер, досадонько,
тут у серці тихо,
буду тебе колихати,
чи не присплю лихо.

Притулишся до серденька,
мов дитина рідна,
буде тобі з мого серця
колиска вигідна:

що раз вдарить кров живая,
колиска шибнеться...
Ой спи, дитя, вдень і вночі,
поки серце б'ється!..

Як упаде з гори іскра,
наче з неба зірка,
та як влучить в саме серце, -
доле ж моя гірка!..

Гірка вода в синім морі,
гірко її пити;
чом я свою досадоньку
не можу втопити?