Сосабовська Ілона - Герої не вмирають
текст песни
11
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Сосабовська Ілона - Герої не вмирають - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Прийшла мати додому,вирішила відпочити.
Зняла хустину,сіла в затишку одна,єдина.
Син її зібрався воювати,країну рідну захищати.
На столику виднілось його фото,
Взяла той спогад в руки,та й подумала:
"А нащо,хіба варто?За що ж ти борешся там сину,за що ж ті муки?За тих людей,котрі хотіли того життя багатого та поля квітчатого?А самі то зараз незнати де діваються,та й за спиною твоєю ховаються.
Залишив тут мене одну,я ж вже без тебе блідну синку,не смій померти у кривавому двобої,поєдинку!".
Та й витерла тремтячими руками таку малесеньку сльозинку.
Була у жінки ще надія,
Повернеться її синочок,живий,не в домовині.
Молилася,щоб скоро сталася така подія,
Побачити хотілось їй ті очі,кохані,та одні єдині.
Згорнулася матуся,відчувати холод стала,
Прийшла вже темна ніченька,
Солодких снів,старенькій,побажала.
Нестримно промайнула та,уже світало.
Ненька встала,і тут як в нагороду,
Сказали що Герої повертаються зі сходу.
Зраділа та,накинула хустину,
І зі сльозами кинулась шукать свою дитину.
Вийшла на подвір'я,була лиха погода,
Почала серцем відчувати,що йде якась негода.
Зникла,раптом її посмішка,сльоза скотилась,
Велика кількість люду недалеко появилась.
Побачила дитя своє у домовині,
І руки ті,її,одні,єдині.
Не чула вже нічого ненька,
Схилила лиш ту голову,бідненька.
Здійняла руки вгору,до неба,до Бога:
"За що ж ти Господи о так зі мною?Забрав у мене те,що берегла.Тепер хай попіклується про сина матінка земля.Забрав ти щастя,зіроньку єдину,яка тепер тут спить у домовині."
Та чути голос десь позаду:
"Чому ж ви плачете,матусю?Я тут,живий,я повернувся,як обіцяв,до вас,рідненька!"
Та мати вже його не чує,
Бо то лиш тінь його мандрує.
Тінь того Героя,який боровся за хорошу долю,за неньку Україну,за народ.
Присів він тихо біля неньки,
Торкнувся до руки її,легенько.
Шепоче мама,ніби відчуває
"Ти біля мене сину,тут, я знаю,адже Герої,любий мій,Герої не вмирають"...
Зняла хустину,сіла в затишку одна,єдина.
Син її зібрався воювати,країну рідну захищати.
На столику виднілось його фото,
Взяла той спогад в руки,та й подумала:
"А нащо,хіба варто?За що ж ти борешся там сину,за що ж ті муки?За тих людей,котрі хотіли того життя багатого та поля квітчатого?А самі то зараз незнати де діваються,та й за спиною твоєю ховаються.
Залишив тут мене одну,я ж вже без тебе блідну синку,не смій померти у кривавому двобої,поєдинку!".
Та й витерла тремтячими руками таку малесеньку сльозинку.
Була у жінки ще надія,
Повернеться її синочок,живий,не в домовині.
Молилася,щоб скоро сталася така подія,
Побачити хотілось їй ті очі,кохані,та одні єдині.
Згорнулася матуся,відчувати холод стала,
Прийшла вже темна ніченька,
Солодких снів,старенькій,побажала.
Нестримно промайнула та,уже світало.
Ненька встала,і тут як в нагороду,
Сказали що Герої повертаються зі сходу.
Зраділа та,накинула хустину,
І зі сльозами кинулась шукать свою дитину.
Вийшла на подвір'я,була лиха погода,
Почала серцем відчувати,що йде якась негода.
Зникла,раптом її посмішка,сльоза скотилась,
Велика кількість люду недалеко появилась.
Побачила дитя своє у домовині,
І руки ті,її,одні,єдині.
Не чула вже нічого ненька,
Схилила лиш ту голову,бідненька.
Здійняла руки вгору,до неба,до Бога:
"За що ж ти Господи о так зі мною?Забрав у мене те,що берегла.Тепер хай попіклується про сина матінка земля.Забрав ти щастя,зіроньку єдину,яка тепер тут спить у домовині."
Та чути голос десь позаду:
"Чому ж ви плачете,матусю?Я тут,живий,я повернувся,як обіцяв,до вас,рідненька!"
Та мати вже його не чує,
Бо то лиш тінь його мандрує.
Тінь того Героя,який боровся за хорошу долю,за неньку Україну,за народ.
Присів він тихо біля неньки,
Торкнувся до руки її,легенько.
Шепоче мама,ніби відчуває
"Ти біля мене сину,тут, я знаю,адже Герої,любий мій,Герої не вмирають"...
Она пришла домой, решила расслабиться.
Она сняла платок, села в комфорт, один, один.
Ее сын собирался сражаться, защищать свою страну.
На столе было видно его фото,
Она взяла это воспоминание в свои руки и подумала:
«А почему, стоит ли это того? Что ты там сражаешься с сыном, за что это за мучения?
Я оставил меня здесь, но без тебя бледного сына, не смею умереть в чертовской дуэли, дуэль! ».
И она вытерла дрожащими руками такую крошечную слезу.
Была ли женщина все еще надеется,
Она вернет сына, живым, а не в доме.
Молился, чтобы произошло скоро, скоро,
Она хотела увидеть эти глаза, возлюбленные и некоторые.
Мама, мама, чувствую себя холодно, стало,
Наступила темная ночь,
Сладкие сны, пожилые женщины, желали.
Она вспыхнула безудержной и уже светилась.
Няня встала, и здесь как награда,
Они сказали, что персонажи возвращаются с востока.
Рад и бросил платок,
И со слезами она бросилась искать своего ребенка.
Вышел во двор, была плохая погода,
Она начала чувствовать, что была плохая погода.
Исчез, внезапно ее улыбка, слеза наканулась,
Поблизости появилось большое количество людей.
Видел ребенка в доме,
И эти руки, ее, некоторые, один.
Ничего не слышала няни,
Только голова, бедная.
Подняла руки к небу, Богу:
"Почему ты Господи со мной?
И услышать голос где -нибудь позади:
«Почему ты плачешь, моя мама? Я здесь, жив, я вернулся, как обещал, тебе, дорогой!»
И мать больше не слышит этого,
Потому что только тень путешествует.
Тень героя, который боролся за хорошую судьбу, для няни Украины, для людей.
Он тихо сел нянь,
Слегка взяла ее за руку.
Шепчет маму, как будто ощущение
«Ты рядом со мной, сын, я знаю, потому что персонажи, моя дорогая, персонажи не умирают» ...
Она сняла платок, села в комфорт, один, один.
Ее сын собирался сражаться, защищать свою страну.
На столе было видно его фото,
Она взяла это воспоминание в свои руки и подумала:
«А почему, стоит ли это того? Что ты там сражаешься с сыном, за что это за мучения?
Я оставил меня здесь, но без тебя бледного сына, не смею умереть в чертовской дуэли, дуэль! ».
И она вытерла дрожащими руками такую крошечную слезу.
Была ли женщина все еще надеется,
Она вернет сына, живым, а не в доме.
Молился, чтобы произошло скоро, скоро,
Она хотела увидеть эти глаза, возлюбленные и некоторые.
Мама, мама, чувствую себя холодно, стало,
Наступила темная ночь,
Сладкие сны, пожилые женщины, желали.
Она вспыхнула безудержной и уже светилась.
Няня встала, и здесь как награда,
Они сказали, что персонажи возвращаются с востока.
Рад и бросил платок,
И со слезами она бросилась искать своего ребенка.
Вышел во двор, была плохая погода,
Она начала чувствовать, что была плохая погода.
Исчез, внезапно ее улыбка, слеза наканулась,
Поблизости появилось большое количество людей.
Видел ребенка в доме,
И эти руки, ее, некоторые, один.
Ничего не слышала няни,
Только голова, бедная.
Подняла руки к небу, Богу:
"Почему ты Господи со мной?
И услышать голос где -нибудь позади:
«Почему ты плачешь, моя мама? Я здесь, жив, я вернулся, как обещал, тебе, дорогой!»
И мать больше не слышит этого,
Потому что только тень путешествует.
Тень героя, который боролся за хорошую судьбу, для няни Украины, для людей.
Он тихо сел нянь,
Слегка взяла ее за руку.
Шепчет маму, как будто ощущение
«Ты рядом со мной, сын, я знаю, потому что персонажи, моя дорогая, персонажи не умирают» ...