Тарас Григорович Шевченко - Гайдамаки. ч.12
текст песни
12
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Тарас Григорович Шевченко - Гайдамаки. ч.12 - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
ТРЕТІ ПІВНІ
Ще день Украйну катували
Ляхи скажені; ще один,
Один останній сумували
І Україна, і Чигрин.
І той минув — день Маковія,
Велике свято в Україні.
Минув — і лях, і жидовин
Горілки, крові упивались,
Кляли схизмата, розпинали,
Кляли, що нічого вже взять.
А гайдамаки мовчки ждали,
Поки поганці ляжуть спать.
Лягли, і в голови не клали,
Що вже їм завтра не вставать.
Ляхи заснули, а Іуди
Ще лічать гроші уночі,
Без світла лічать бариші,
Щоб не побачили, бач, люде.
І ті на золото лягли
І сном нечистим задрімали.
Дрімають... навіки бодай задрімали!
А тим часом місяць пливе оглядать
І небо, і зорі, і землю, і море,
Та глянуть на люде, що вони моторять,
Щоб Богові вранці про те розказать.
Світить білолиций на всю Україну,
Світить... а чи бачить мою сиротину,
Оксану з Вільшани, мою сироту?
Де її мордують, де вона воркує?
Чи знає Ярема? Чи знає, чи чує?
Побачимо потім, а тепер не ту,
Не ту заспіваю, іншої заграю;
Лихо — не дівчата — буде танцювать.
Недолю співаю козацького краю:
Слухайте ж, щоб дітям потім розказать,
Щоб і діти знали, внукам розказали,
Як козаки шляхту тяжко покарали
За те, що не вміла в добрі панувать.
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А унуки? їм байдуже,
Жито собі сіють.
Багато їх, а хто скаже,
Де Гонти могила,
Мученика праведного
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?
Тяжко! важко! Кат панує,
А їх не згадають.
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла- червоніла.
І день і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш —
Серце усміхнеться.
Місяцю мій ясний! З високого неба Сховайся за гору, бо світу не треба;
Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось,
І Альту, і Сену, і там розлилось,
Не знать за що, крові широкеє море.
А тепер що буде! Сховайся ж за гору;
Сховайся, мій друже, щоб не довелось
На старість заплакать...
Ще день Украйну катували
Ляхи скажені; ще один,
Один останній сумували
І Україна, і Чигрин.
І той минув — день Маковія,
Велике свято в Україні.
Минув — і лях, і жидовин
Горілки, крові упивались,
Кляли схизмата, розпинали,
Кляли, що нічого вже взять.
А гайдамаки мовчки ждали,
Поки поганці ляжуть спать.
Лягли, і в голови не клали,
Що вже їм завтра не вставать.
Ляхи заснули, а Іуди
Ще лічать гроші уночі,
Без світла лічать бариші,
Щоб не побачили, бач, люде.
І ті на золото лягли
І сном нечистим задрімали.
Дрімають... навіки бодай задрімали!
А тим часом місяць пливе оглядать
І небо, і зорі, і землю, і море,
Та глянуть на люде, що вони моторять,
Щоб Богові вранці про те розказать.
Світить білолиций на всю Україну,
Світить... а чи бачить мою сиротину,
Оксану з Вільшани, мою сироту?
Де її мордують, де вона воркує?
Чи знає Ярема? Чи знає, чи чує?
Побачимо потім, а тепер не ту,
Не ту заспіваю, іншої заграю;
Лихо — не дівчата — буде танцювать.
Недолю співаю козацького краю:
Слухайте ж, щоб дітям потім розказать,
Щоб і діти знали, внукам розказали,
Як козаки шляхту тяжко покарали
За те, що не вміла в добрі панувать.
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А унуки? їм байдуже,
Жито собі сіють.
Багато їх, а хто скаже,
Де Гонти могила,
Мученика праведного
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?
Тяжко! важко! Кат панує,
А їх не згадають.
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла- червоніла.
І день і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш —
Серце усміхнеться.
Місяцю мій ясний! З високого неба Сховайся за гору, бо світу не треба;
Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось,
І Альту, і Сену, і там розлилось,
Не знать за що, крові широкеє море.
А тепер що буде! Сховайся ж за гору;
Сховайся, мій друже, щоб не довелось
На старість заплакать...
ТРЕТЬИ СЕВЕРЫ
Еще день Украйну пытали
Ляхи бешеные; еще один,
Один последний скучали
И Украина, и Чигрин.
И тот прошел - день Маковия,
Большой праздник в Украине.
Прошел — и лях, и жидовин
Водки, крови упивались,
Проклинали схизмата, распинали,
Кляли, что нечего уже взять.
А гайдамаки молча ждали,
Пока язычники лягут спать.
Легли, и в головы не клали,
Что им уже завтра не вставать.
Ляхи заснули, а Иуды
Еще считают деньги ночью,
Без света считают барыши,
Чтобы не увидели, видишь, люди.
И те на золото легли
И сном нечистым задремали.
Дремлют... навеки хоть задремали!
А между тем месяц плывет осматривать
И небо, и звезды, и землю, и море,
И взглянут на людей, что они моторят,
Чтобы Богу утром об этом рассказать.
Светит белолиций на всю Украину,
Светит... а видит ли мою сироту,
Оксану из Ольшаны, мою сироту?
Где ее мордят, где она воркует?
Знает ли Ярема? Знает, слышит ли?
Увидим потом, а теперь не ту,
Не ту спою, другой заиграю;
Беда — не девушки — будет танцевать.
Недолю пою казацкого края:
Слушайте же, чтобы потом детям рассказать,
Чтобы и дети знали, внукам рассказали,
Как казаки шляхту тяжело наказали
За то, что не умела в добре господствовать.
Гомонила Украина,
Долго разговаривала,
Долго, долго кровь степями
Текла-краснела.
Текла, текла и высохла.
Степи зеленеют;
Деды лежат, а над ними
Могилы синеют.
Да что с того, что высокие?
Никто их не знает,
Никто искренне не заплачет,
Никто не вспомнит.
Только ветер тихонечко
Пахнет над ними,
Только росы ранненько
Слезами мелкими
Их умоют. Взойдет солнце,
Осушить, пригреть;
А внуки? им безразлично,
Рожь себе сеют.
Многие из них, а кто скажет,
Где Гонты могила,
Мученика праведного
Где похоронили?
Где Железняк, душа искренняя,
Где отдыхает?
Тяжело! тяжело! Палач властвует,
А их не упомянут.
Гомонила Украина,
Долго разговаривала,
Долго, долго кровь степями
Текла-краснела.
И день и ночь насилие, пушки;
Земля стонет, гнется;
Грустно, страшно, а вспомнишь.
Сердце улыбнется.
Луне мой ясный! С высокого неба Спрячься за гору, потому что мира не нужно;
Страшно тебе будет, хоть ты и видел Рось,
И Альту, и Сену, и там разлилось,
Не знать за что, в крови широкое море.
А теперь что будет! Спрячься же за гору;
Спрячься, мой друг, чтобы не пришлось
На старость заплакать...
Еще день Украйну пытали
Ляхи бешеные; еще один,
Один последний скучали
И Украина, и Чигрин.
И тот прошел - день Маковия,
Большой праздник в Украине.
Прошел — и лях, и жидовин
Водки, крови упивались,
Проклинали схизмата, распинали,
Кляли, что нечего уже взять.
А гайдамаки молча ждали,
Пока язычники лягут спать.
Легли, и в головы не клали,
Что им уже завтра не вставать.
Ляхи заснули, а Иуды
Еще считают деньги ночью,
Без света считают барыши,
Чтобы не увидели, видишь, люди.
И те на золото легли
И сном нечистым задремали.
Дремлют... навеки хоть задремали!
А между тем месяц плывет осматривать
И небо, и звезды, и землю, и море,
И взглянут на людей, что они моторят,
Чтобы Богу утром об этом рассказать.
Светит белолиций на всю Украину,
Светит... а видит ли мою сироту,
Оксану из Ольшаны, мою сироту?
Где ее мордят, где она воркует?
Знает ли Ярема? Знает, слышит ли?
Увидим потом, а теперь не ту,
Не ту спою, другой заиграю;
Беда — не девушки — будет танцевать.
Недолю пою казацкого края:
Слушайте же, чтобы потом детям рассказать,
Чтобы и дети знали, внукам рассказали,
Как казаки шляхту тяжело наказали
За то, что не умела в добре господствовать.
Гомонила Украина,
Долго разговаривала,
Долго, долго кровь степями
Текла-краснела.
Текла, текла и высохла.
Степи зеленеют;
Деды лежат, а над ними
Могилы синеют.
Да что с того, что высокие?
Никто их не знает,
Никто искренне не заплачет,
Никто не вспомнит.
Только ветер тихонечко
Пахнет над ними,
Только росы ранненько
Слезами мелкими
Их умоют. Взойдет солнце,
Осушить, пригреть;
А внуки? им безразлично,
Рожь себе сеют.
Многие из них, а кто скажет,
Где Гонты могила,
Мученика праведного
Где похоронили?
Где Железняк, душа искренняя,
Где отдыхает?
Тяжело! тяжело! Палач властвует,
А их не упомянут.
Гомонила Украина,
Долго разговаривала,
Долго, долго кровь степями
Текла-краснела.
И день и ночь насилие, пушки;
Земля стонет, гнется;
Грустно, страшно, а вспомнишь.
Сердце улыбнется.
Луне мой ясный! С высокого неба Спрячься за гору, потому что мира не нужно;
Страшно тебе будет, хоть ты и видел Рось,
И Альту, и Сену, и там разлилось,
Не знать за что, в крови широкое море.
А теперь что будет! Спрячься же за гору;
Спрячься, мой друг, чтобы не пришлось
На старость заплакать...
Другие песни исполнителя: