Тарас Григорович Шевченко - Катерина ч.3
текст песни
24
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Тарас Григорович Шевченко - Катерина ч.3 - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Пішла селом,
Плаче Катерина;
На голові хустиночка,
На руках дитина.
Вийшла з села — серце мліє;
Назад подивилась,
Покивала головою
Та й заголосила.
Як тополя, стала в полі
При битій дорозі;
Як роса та до схід сонця,
Покапали сльози.
За сльозами за гіркими
І світа не бачить,
Тільки сина пригортає,
Цілує та плаче.
А воно, як янгелятко,
Нічого не знає,
Маленькими ручицями
Пазухи шукає.
Сіло сонце, з-за діброви
Небо червоніє;
Утерлася, повернулась,
Пішла... Тілько мріє.
В селі довго говорили
Дечого багато,
Та не чули вже тих річей
Ні батько, ні мати...
Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того в’яжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить...
А за віщо? Святий знає.
Світ, бачся, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
Тому доля запродала
Од краю до краю,
А другому оставила
Те, де заховають.
Де ж ті люде, де ж ті добрі,
Що серце збиралось
З ними жити, їх любити?
Пропали, пропали!
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Єсть люде на світі —
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають —
Ні долі, ні волі!
З нудьгою та з горем
Жупан надівають,
А плакати — сором.
Возьміть срібло-злото
Та будьте багаті,
А я візьму сльози —
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
III
Кричать сови, спить діброва,
Зіроньки сіяють,
Понад шляхом, щирицею,
Ховрашки гуляють.
Спочивають добрі люде,
Що кого втомило:
Кого — щастя, кого — сльози,
Все нічка покрила.
Всіх покрила темнісінька,
Як діточок мати;
Де ж Катрусю пригорнула:
Чи в лісі, чи в хаті?
Чи на полі під копою
Сина забавляє,
Чи в діброві з-під колоди
Вовка виглядає?
Бодай же вас, чорні брови,
Нікому не мати,
Коли за вас таке лихо
Треба одбувати!
А що дальше спіткається?
Буде лихо, буде!
Зострінуться жовті піски
І чужії люде;
Зострінеться зима люта...
А той чи зостріне,
Що пізнає Катерину,
Привітає сина?
З ним забула б чорнобрива
Шляхи, піски, горе;
Він, як мати, привітає,
Як брат, заговорить...
Побачимо, почуємо...
А поки — спочину
Та тим часом розпитаю
Шлях на Московщину.
Далекий шлях, пани-брати,
Знаю його, знаю!
Аж на серці похолоне,
Як його згадаю.
Попоміряв і я колись —
Щоб його не мірять!..
Розказав би про те лихо,
Та чи то ж повірять!
«Бреше, — скажуть, — сякий-такий!»
(Звичайно, не в очі.)
«А так тілько псує мову
Та людей морочить».
Правда ваша, правда, люде!
Та й нащо те знати,
Що сльозами перед вами
Буду виливати?
Нащо воно? У всякого
І свого чимало...
Цур же йому!.. А тим часом
Кете лиш кресало
Та тютюну, щоб, знаєте,
Дома не журились.
А то лихо розказувать,
Щоб бридке приснилось!
Нехай його лихий візьме!
Лучче ж поміркую,
Де-то моя Катерина
З Івасем мандрує.
Плаче Катерина;
На голові хустиночка,
На руках дитина.
Вийшла з села — серце мліє;
Назад подивилась,
Покивала головою
Та й заголосила.
Як тополя, стала в полі
При битій дорозі;
Як роса та до схід сонця,
Покапали сльози.
За сльозами за гіркими
І світа не бачить,
Тільки сина пригортає,
Цілує та плаче.
А воно, як янгелятко,
Нічого не знає,
Маленькими ручицями
Пазухи шукає.
Сіло сонце, з-за діброви
Небо червоніє;
Утерлася, повернулась,
Пішла... Тілько мріє.
В селі довго говорили
Дечого багато,
Та не чули вже тих річей
Ні батько, ні мати...
Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того в’яжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить...
А за віщо? Святий знає.
Світ, бачся, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
Тому доля запродала
Од краю до краю,
А другому оставила
Те, де заховають.
Де ж ті люде, де ж ті добрі,
Що серце збиралось
З ними жити, їх любити?
Пропали, пропали!
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Єсть люде на світі —
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають —
Ні долі, ні волі!
З нудьгою та з горем
Жупан надівають,
А плакати — сором.
Возьміть срібло-злото
Та будьте багаті,
А я візьму сльози —
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
III
Кричать сови, спить діброва,
Зіроньки сіяють,
Понад шляхом, щирицею,
Ховрашки гуляють.
Спочивають добрі люде,
Що кого втомило:
Кого — щастя, кого — сльози,
Все нічка покрила.
Всіх покрила темнісінька,
Як діточок мати;
Де ж Катрусю пригорнула:
Чи в лісі, чи в хаті?
Чи на полі під копою
Сина забавляє,
Чи в діброві з-під колоди
Вовка виглядає?
Бодай же вас, чорні брови,
Нікому не мати,
Коли за вас таке лихо
Треба одбувати!
А що дальше спіткається?
Буде лихо, буде!
Зострінуться жовті піски
І чужії люде;
Зострінеться зима люта...
А той чи зостріне,
Що пізнає Катерину,
Привітає сина?
З ним забула б чорнобрива
Шляхи, піски, горе;
Він, як мати, привітає,
Як брат, заговорить...
Побачимо, почуємо...
А поки — спочину
Та тим часом розпитаю
Шлях на Московщину.
Далекий шлях, пани-брати,
Знаю його, знаю!
Аж на серці похолоне,
Як його згадаю.
Попоміряв і я колись —
Щоб його не мірять!..
Розказав би про те лихо,
Та чи то ж повірять!
«Бреше, — скажуть, — сякий-такий!»
(Звичайно, не в очі.)
«А так тілько псує мову
Та людей морочить».
Правда ваша, правда, люде!
Та й нащо те знати,
Що сльозами перед вами
Буду виливати?
Нащо воно? У всякого
І свого чимало...
Цур же йому!.. А тим часом
Кете лиш кресало
Та тютюну, щоб, знаєте,
Дома не журились.
А то лихо розказувать,
Щоб бридке приснилось!
Нехай його лихий візьме!
Лучче ж поміркую,
Де-то моя Катерина
З Івасем мандрує.
Пошел в деревню,
Екатерина плачет;
На голове платка,
На руках ребенка.
Он вышел из деревни - сердце измельчивает;
Назад посмотрел,
Она оставила голову
И она сказала.
Как тополь стал в поле
Когда избиты;
Как роса и восход солнца,
Слезы вырыты.
За слезами за горьким
И мир не видит,
Только сын завершается,
Поцелуи и крики.
И это как ангел,
Ничего не знает
Маленькие ручки
Синусы ищут.
Сел на солнце, из -за дуба
Небо становится красным;
Потер, вернулся,
Пошел ... только мечты.
Деревня долго разговаривала
Что -то много,
И не слышали об этих вещах
Нет отца и не матери ...
Итак, в семи мирах
Сделайте людей!
Они вязают, это разрезание,
Он теряет себя ...
А для чего? Святой знает.
Мир, видите, широкий,
Но нет места, чтобы поклониться
В мире один.
Поэтому судьба приглашена
Один край до края,
И второй левша
Где они прячутся.
Где эти люди, где эти хорошие,
Что сердце шло
Жить с ними, любить их?
Исчез, пропустил!
В мире есть судьба,
А кто это знает?
Находится в мире воли,
А у кого это есть?
Это люди в мире -
Серебряное сияние,
Кажется, правят,
И судьба не знает -
Нет судьбы и не будет!
С скукой и горем
Округ надевается,
И плач - это стыд.
Возьмите серебряный рок
И быть богатым,
И я возьму слезы -
Бедствие залить;
Я затоплю
Маленькими слезами,
Я подтяну плен
Босые ноги!
Тогда я веселый,
Тогда я богат,
Как будет сердце
По желанию ходить!
Iii
Кричащие совы, спящие дубы,
Astercils Sow,
За пределами пути, ширит,
Рука ходит.
Покойся с хорошими людьми,
Что устало:
Кого - счастье, кого слезы,
Все покрыли ночь.
Все были покрыты темным,
Как дети;
Где сгибался Катрус:
Это в лесу или в доме?
Или на поле под копо
Сын интересен,
Или в дубе из -под журнала
Волк выглядит?
По крайней мере, ты, черные бровь,
Никого не иметь,
Когда для тебя так злой
Нам нужно уйти!
А что дальше?
Это будет зло, это будет!
Желтые пески будут усилены
И инопланетные люди;
Зимний яростный ...
И один или пространство,
Который знает Кэтрин,
Приветствую сыну?
Забыл с собой ежевику
Пути, пески, горе;
Он любит мать, приветствует,
Как брат, разговаривает ...
Смотри, давай послушаем ...
А пока - отдых
И тем временем я спрашиваю
Путь к московскому региону.
Далеко, бурело
Я знаю его, я знаю!
Уже на сердце будет сожжено,
Как я помню это.
Исцеляй, и я однажды -
Что он не измерен! ..
Говорил об этой катастрофе,
И поверить ли они!
«Ложь, - говорят они, - есть что -то!»
(Конечно, не в глаза.)
«И так только портит язык
Но люди заморожены ".
Правда, правда, люди!
И почему знает это
Какие слезы перед тобой
Я лижу?
Почему это? Каждый
И много ...
Цур, но для него! .. и тем временем
Кетта только рисунок
И табак знать,
Дома они не спешили.
А потом злой рассказ,
Мечтать!
Пусть он возьмет его!
Лучше думать,
Где -то моя Екатерина
Он путешествует с Ивасом.
Екатерина плачет;
На голове платка,
На руках ребенка.
Он вышел из деревни - сердце измельчивает;
Назад посмотрел,
Она оставила голову
И она сказала.
Как тополь стал в поле
Когда избиты;
Как роса и восход солнца,
Слезы вырыты.
За слезами за горьким
И мир не видит,
Только сын завершается,
Поцелуи и крики.
И это как ангел,
Ничего не знает
Маленькие ручки
Синусы ищут.
Сел на солнце, из -за дуба
Небо становится красным;
Потер, вернулся,
Пошел ... только мечты.
Деревня долго разговаривала
Что -то много,
И не слышали об этих вещах
Нет отца и не матери ...
Итак, в семи мирах
Сделайте людей!
Они вязают, это разрезание,
Он теряет себя ...
А для чего? Святой знает.
Мир, видите, широкий,
Но нет места, чтобы поклониться
В мире один.
Поэтому судьба приглашена
Один край до края,
И второй левша
Где они прячутся.
Где эти люди, где эти хорошие,
Что сердце шло
Жить с ними, любить их?
Исчез, пропустил!
В мире есть судьба,
А кто это знает?
Находится в мире воли,
А у кого это есть?
Это люди в мире -
Серебряное сияние,
Кажется, правят,
И судьба не знает -
Нет судьбы и не будет!
С скукой и горем
Округ надевается,
И плач - это стыд.
Возьмите серебряный рок
И быть богатым,
И я возьму слезы -
Бедствие залить;
Я затоплю
Маленькими слезами,
Я подтяну плен
Босые ноги!
Тогда я веселый,
Тогда я богат,
Как будет сердце
По желанию ходить!
Iii
Кричащие совы, спящие дубы,
Astercils Sow,
За пределами пути, ширит,
Рука ходит.
Покойся с хорошими людьми,
Что устало:
Кого - счастье, кого слезы,
Все покрыли ночь.
Все были покрыты темным,
Как дети;
Где сгибался Катрус:
Это в лесу или в доме?
Или на поле под копо
Сын интересен,
Или в дубе из -под журнала
Волк выглядит?
По крайней мере, ты, черные бровь,
Никого не иметь,
Когда для тебя так злой
Нам нужно уйти!
А что дальше?
Это будет зло, это будет!
Желтые пески будут усилены
И инопланетные люди;
Зимний яростный ...
И один или пространство,
Который знает Кэтрин,
Приветствую сыну?
Забыл с собой ежевику
Пути, пески, горе;
Он любит мать, приветствует,
Как брат, разговаривает ...
Смотри, давай послушаем ...
А пока - отдых
И тем временем я спрашиваю
Путь к московскому региону.
Далеко, бурело
Я знаю его, я знаю!
Уже на сердце будет сожжено,
Как я помню это.
Исцеляй, и я однажды -
Что он не измерен! ..
Говорил об этой катастрофе,
И поверить ли они!
«Ложь, - говорят они, - есть что -то!»
(Конечно, не в глаза.)
«И так только портит язык
Но люди заморожены ".
Правда, правда, люди!
И почему знает это
Какие слезы перед тобой
Я лижу?
Почему это? Каждый
И много ...
Цур, но для него! .. и тем временем
Кетта только рисунок
И табак знать,
Дома они не спешили.
А потом злой рассказ,
Мечтать!
Пусть он возьмет его!
Лучше думать,
Где -то моя Екатерина
Он путешествует с Ивасом.
Другие песни исполнителя: