Тарас Григорович Шевченко - Марія. ч.2
текст песни
18
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Тарас Григорович Шевченко - Марія. ч.2 - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Увечері, мов зоря тая,
Марія з гаю вихожає
Заквітчана. Фавор-гора,
Неначе з злата-серебра,
Далеко, високо сіяє,
Аж сліпить очі. Підняла
На той Фавор свої святиє
Очиці кроткіє Марія
Та й усміхнулась. Зайняла
Козу з козяточком з-під гаю
І заспівала. —
«Раю! раю!
Темний гаю!
Чи я, молодая,
Милий Боже, в твоїм раї
Чи я погуляю,
Нагуляюсь? »
Та й замовкла.
Круг себе сумно озирнулась,
На руки козеня взяла
І веселенькая пішла
На хутір бондарів убогий.
А йдучи, козеня, небога,
Ніби дитину, на.руках
Хитала, бавила, гойдала,
До лона тихо пригортала
І цілувала. Козеня,
Неначе теє кошеня,
І не пручалось, не кричало,
На лоні пестилося, гралось.
Миль зо дві любо з козеням
Трохи, трохи не танцювала
І не втомилась. Вигляда
Старий, сумуючи під тином,
Давненько вже свою дитину.
Зострів її і привітав
І тихо мовив: — Де ти в Бога
Загаялась, моя небого?
Ходімо в кущу, опочий,
Та повечеряємо вкупі
З веселим гостем молодим;
Ходімо, доненько. — Який?
Який се гость? — Із Назарета
Зайшов у нас підночувать.
І каже, Божа благодать
На ветхую Єлисавету
Учора рано пролилась,
Учора, каже, привела
Дитину, сина. А Захарій
Старий нарек його Іваном...
Так бачиш що! — А гость роззутий,
Умитий з кущі вихожав
В одному білому хітоні,
Мов намальований сіяв,
І став велично на порозі,
І, уклонившися, вітав
Марію тихо. Їй, небозі,
Аж дивно, чудно. Гость стояв
І ніби справді засіяв.
Марія на його зирнула
І стрепенулась. Пригорнулась,
Неначе злякане дитя,
До Йосипа свого старого,
А потім гостя молодого
Просила, ніби повела
Очима в кущу. Принесла
Води погожої з криниці,
І молоко і сир козлиці
Їм на вечерю подала.
Сама ж не їла й не пила.
В куточку мовчки прихилилась
Та дивувалася, дивилась,
І слухала, як молодий
Дивочний гость той говорив.
І словеса його святиє
На серце падали Марії,
І серце мерзло і пеклось!
— Во Іудеї не було, —
Промовив гость, — того ніколи,
Що нині узриться. Равві,
Равві великого глаголи
На ниві сіються новій!
І виростуть, і пожнемо
І в житницю соберемо
Зерно святеє. Я Месію
Іду народу возвістить! —
І помолилася Марія
Перед апостолом.
Горить
Огонь тихенько на кабиці,
А Йосип праведний сидить
Та думає... Уже зірниця
На небі ясно зайнялась.
Марія встала та й пішла
З глеком по воду до криниці.
І гость за нею, і в ярочку
Догнав Марію...
Холодочком
До сходу сонця провели
До самої Тиверіади
Благовістителя. І раді,
Радісінькі собі прийшли
Додому.
Жде його Марія,
І ждучи плаче, молодії
Ланити, очі і уста
Марніють зримо. — Ти не та,
Не та тепер, Маріє, стала!
Цвіт зельний, наша красота! —
Промовив Йосип. — Диво сталось
З тобою, доненько моя!
Ходім, Маріє, повінчаймось,
А то... — Й не вимовив: уб’ють
На улиці. — І заховаймось
В своїм оазисі. — І в путь
Марія нашвидку збиралась
Та тяжко плакала, ридала.
Марія з гаю вихожає
Заквітчана. Фавор-гора,
Неначе з злата-серебра,
Далеко, високо сіяє,
Аж сліпить очі. Підняла
На той Фавор свої святиє
Очиці кроткіє Марія
Та й усміхнулась. Зайняла
Козу з козяточком з-під гаю
І заспівала. —
«Раю! раю!
Темний гаю!
Чи я, молодая,
Милий Боже, в твоїм раї
Чи я погуляю,
Нагуляюсь? »
Та й замовкла.
Круг себе сумно озирнулась,
На руки козеня взяла
І веселенькая пішла
На хутір бондарів убогий.
А йдучи, козеня, небога,
Ніби дитину, на.руках
Хитала, бавила, гойдала,
До лона тихо пригортала
І цілувала. Козеня,
Неначе теє кошеня,
І не пручалось, не кричало,
На лоні пестилося, гралось.
Миль зо дві любо з козеням
Трохи, трохи не танцювала
І не втомилась. Вигляда
Старий, сумуючи під тином,
Давненько вже свою дитину.
Зострів її і привітав
І тихо мовив: — Де ти в Бога
Загаялась, моя небого?
Ходімо в кущу, опочий,
Та повечеряємо вкупі
З веселим гостем молодим;
Ходімо, доненько. — Який?
Який се гость? — Із Назарета
Зайшов у нас підночувать.
І каже, Божа благодать
На ветхую Єлисавету
Учора рано пролилась,
Учора, каже, привела
Дитину, сина. А Захарій
Старий нарек його Іваном...
Так бачиш що! — А гость роззутий,
Умитий з кущі вихожав
В одному білому хітоні,
Мов намальований сіяв,
І став велично на порозі,
І, уклонившися, вітав
Марію тихо. Їй, небозі,
Аж дивно, чудно. Гость стояв
І ніби справді засіяв.
Марія на його зирнула
І стрепенулась. Пригорнулась,
Неначе злякане дитя,
До Йосипа свого старого,
А потім гостя молодого
Просила, ніби повела
Очима в кущу. Принесла
Води погожої з криниці,
І молоко і сир козлиці
Їм на вечерю подала.
Сама ж не їла й не пила.
В куточку мовчки прихилилась
Та дивувалася, дивилась,
І слухала, як молодий
Дивочний гость той говорив.
І словеса його святиє
На серце падали Марії,
І серце мерзло і пеклось!
— Во Іудеї не було, —
Промовив гость, — того ніколи,
Що нині узриться. Равві,
Равві великого глаголи
На ниві сіються новій!
І виростуть, і пожнемо
І в житницю соберемо
Зерно святеє. Я Месію
Іду народу возвістить! —
І помолилася Марія
Перед апостолом.
Горить
Огонь тихенько на кабиці,
А Йосип праведний сидить
Та думає... Уже зірниця
На небі ясно зайнялась.
Марія встала та й пішла
З глеком по воду до криниці.
І гость за нею, і в ярочку
Догнав Марію...
Холодочком
До сходу сонця провели
До самої Тиверіади
Благовістителя. І раді,
Радісінькі собі прийшли
Додому.
Жде його Марія,
І ждучи плаче, молодії
Ланити, очі і уста
Марніють зримо. — Ти не та,
Не та тепер, Маріє, стала!
Цвіт зельний, наша красота! —
Промовив Йосип. — Диво сталось
З тобою, доненько моя!
Ходім, Маріє, повінчаймось,
А то... — Й не вимовив: уб’ють
На улиці. — І заховаймось
В своїм оазисі. — І в путь
Марія нашвидку збиралась
Та тяжко плакала, ридала.
Вечером, как заря та,
Мария из рощи выходит
Зацветано. Фавор-гора,
Словно из злата-серебра,
Далеко, высоко сияет,
Даже слепит глаза. Подняла
На тот Фавор свои святые
Очицы кроткие Мария
И улыбнулась. Заняла
Козу с козятком из-под рощи
И спела. -
«Советаю! советую!
Темная роща!
Или я, молодая,
Милый Боже, в твоем раю
Или я погуляю,
Наиграюсь? »
Да и умолкла.
Круг себя грустно огляделась,
На руки козленка взяла
И веселенькая ушла
На хутор бондарей нищ.
А идя, козленок, племянник,
Как ребенка, на.руках
Качала, забавляла, качала,
К лону тихо прижимала
И целовала. Козленок,
Словно тот котенок,
И не сопротивлялось, не кричало,
На лоне ласкалось, игралось.
Миль две любо с козленком
Чуть-чуть не танцевала
И не устала. Вида
Старик, скучая под плетнем,
Давненько уже своего ребенка.
Остров ее и поздравил
И тихо сказал: - Где ты у Бога
Замедлила, моя бедняга?
Пойдем в куст, опочивай,
И поужинаем вместе
С веселым гостем молодым;
Пойдем, доченька. - Какой?
Какой это гость? - Из Назарета
Зашел у нас подночевать.
И говорит, Божья благодать
На ветхую Елисавету
Вчера рано пролилась,
Вчера, говорит, привела
Ребенок, сын. А Захарий
Старик нарек его Иваном...
Так видишь что! - А гость разутый,
Умытый из куста выходил
В одном белом хитоне,
Как нарисованный сеял,
И стал величественно на пороге,
И, поклонившись, приветствовал
Мария тихо. Ей, племянники,
Удивительно, странно. Гость стоял
И будто действительно засеял.
Мария на него взглянула
И встрепенулась. Прильнула,
Словно испуганное дитя,
К Иосифу своему старику,
А потом гостя молодого
Просила, будто повела
Глаза в кусты. Принесла
Воды погожой из колодца,
И молоко и сыр козлицы
Им на ужин подала.
Сама же не ела и не пила.
В уголке молча прислонилась
Да удивлялась, смотрела,
И слушала, как молодой
Удивительный гость тот говорил.
И словеса его святые
На сердце падали Марии,
И сердце мерзло и жгло!
— Во Иудеи не было, —
Произнес гость, - того никогда,
Что сейчас посмотрит. Равви,
Равви великого глаголы
На ниве сеются новой!
И вырастут, и пожнем
И в житницу соберем
Зерно святее. Я Мессию
Иду народу возвестить! -
И помолилась Мария
Перед апостолом.
Горит
Огонь тихонько на кабице,
Иосиф же праведный сидит
Да думает... Уже звезда
На небе ясно загорелась.
Мария встала и ушла
С кувшином за водой в колодец.
И гость за ней, и в ярочку
Догнал Марию...
Холодочком
К восходу солнца провели
До самой Тивериады
Благовестника. И рады,
Радостные себе пришли
Домой.
Ждет его Мария,
И ожидая плачет, молодые
Ланить, глаза и уста
Тратят зримо. – Ты не та,
Не та теперь, Мария, стала!
Цвет зеленый, наша красота! -
Произнес Иосиф. — Чудо произошло
С тобой, доченька моя!
Идем, Мария, обвенчаемся,
А то... — И не сказал: убьют
На улице. - И сохранимся
В своем оазисе. - И в путь
Мария наспех собиралась
Но тяжело плакала, рыдала.
Мария из рощи выходит
Зацветано. Фавор-гора,
Словно из злата-серебра,
Далеко, высоко сияет,
Даже слепит глаза. Подняла
На тот Фавор свои святые
Очицы кроткие Мария
И улыбнулась. Заняла
Козу с козятком из-под рощи
И спела. -
«Советаю! советую!
Темная роща!
Или я, молодая,
Милый Боже, в твоем раю
Или я погуляю,
Наиграюсь? »
Да и умолкла.
Круг себя грустно огляделась,
На руки козленка взяла
И веселенькая ушла
На хутор бондарей нищ.
А идя, козленок, племянник,
Как ребенка, на.руках
Качала, забавляла, качала,
К лону тихо прижимала
И целовала. Козленок,
Словно тот котенок,
И не сопротивлялось, не кричало,
На лоне ласкалось, игралось.
Миль две любо с козленком
Чуть-чуть не танцевала
И не устала. Вида
Старик, скучая под плетнем,
Давненько уже своего ребенка.
Остров ее и поздравил
И тихо сказал: - Где ты у Бога
Замедлила, моя бедняга?
Пойдем в куст, опочивай,
И поужинаем вместе
С веселым гостем молодым;
Пойдем, доченька. - Какой?
Какой это гость? - Из Назарета
Зашел у нас подночевать.
И говорит, Божья благодать
На ветхую Елисавету
Вчера рано пролилась,
Вчера, говорит, привела
Ребенок, сын. А Захарий
Старик нарек его Иваном...
Так видишь что! - А гость разутый,
Умытый из куста выходил
В одном белом хитоне,
Как нарисованный сеял,
И стал величественно на пороге,
И, поклонившись, приветствовал
Мария тихо. Ей, племянники,
Удивительно, странно. Гость стоял
И будто действительно засеял.
Мария на него взглянула
И встрепенулась. Прильнула,
Словно испуганное дитя,
К Иосифу своему старику,
А потом гостя молодого
Просила, будто повела
Глаза в кусты. Принесла
Воды погожой из колодца,
И молоко и сыр козлицы
Им на ужин подала.
Сама же не ела и не пила.
В уголке молча прислонилась
Да удивлялась, смотрела,
И слушала, как молодой
Удивительный гость тот говорил.
И словеса его святые
На сердце падали Марии,
И сердце мерзло и жгло!
— Во Иудеи не было, —
Произнес гость, - того никогда,
Что сейчас посмотрит. Равви,
Равви великого глаголы
На ниве сеются новой!
И вырастут, и пожнем
И в житницу соберем
Зерно святее. Я Мессию
Иду народу возвестить! -
И помолилась Мария
Перед апостолом.
Горит
Огонь тихонько на кабице,
Иосиф же праведный сидит
Да думает... Уже звезда
На небе ясно загорелась.
Мария встала и ушла
С кувшином за водой в колодец.
И гость за ней, и в ярочку
Догнал Марию...
Холодочком
К восходу солнца провели
До самой Тивериады
Благовестника. И рады,
Радостные себе пришли
Домой.
Ждет его Мария,
И ожидая плачет, молодые
Ланить, глаза и уста
Тратят зримо. – Ты не та,
Не та теперь, Мария, стала!
Цвет зеленый, наша красота! -
Произнес Иосиф. — Чудо произошло
С тобой, доченька моя!
Идем, Мария, обвенчаемся,
А то... — И не сказал: убьют
На улице. - И сохранимся
В своем оазисе. - И в путь
Мария наспех собиралась
Но тяжело плакала, рыдала.
Другие песни исполнителя: