Тарас Григорович Шевченко - Великий льох. Три душі
текст песни
6
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Тарас Григорович Шевченко - Великий льох. Три душі - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
(Містерія)
Положилъ еси насъ [поношеніе] сосЂдомъ нашымъ, подражненіе и поруганіе сущымъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ въ притчу во языцЂхъ, покиванію главы въ людехъ.
Псалом 43, ст. 14 и 15,
ТРИ ДУШІ
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленному хресті
На старій церкві. «Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди,
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидче розкопали,
Тойді б у Рай нас повпускали,
Бо так сказав Петрові Бог:
„Тойді у Рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох“».
І
Як була я людиною,
То Прісею звалась;
Я отутечки родилась,
Тут і виростала,
Отут, було, на цвинтарі
Я з дітьми гуляю
І з Юрусем-гетьманенком
У піжмурки граєм.
А гетьманша, було, вийде
Та й кликне в будинок,
Онде клуня. А там мені
І фіг і родзинок —
Всього мені понадає
І на руках носить...
А з гетьманом як приїдуть
Із Чигрина гості,
То це й шлють, було, за мною.
Одягнуть, обують,
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує.
Отак-то я в Суботові
Росла, виростала!
Як квіточка; і всі мене
Любили й вітали.
І нікому я нічого,
Ніже злого слова,
Не сказала. Уродлива
Та ще й чорноброва.
Всі на мене залицялись
І сватати стали,
А у мене, як на теє,
Й рушники вже ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зостріло!
Вранці-рано, в Пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я за водою...
Вже й криниця тая
Замуліла і висохла!
А я все літаю!..
Дивлюсь — гетьман з старшиною.
Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслов
Москві присягати!..
І вже ледви я, наледви
Донесла до хати
Оту воду... Чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тію клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в Рай не пускають.
II
А мене, мої сестрички,
За те не впустили,
Що цареві московському
Коня напоїла
В Батурині, як він їхав
В Москву із Полтави.
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого, і старого
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних... Коло мене
І сестра, і мати
Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали;
І насилу-то, насилу
Мене одірвали
Од матері неживої.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили.
Ні, не вбили, а пустили
Москалям на грище!
Насилу я сховалася
На тім пожарищі.
Одна тілько й осталася
В Батурині хата!
І в тій хаті поставили
Царя ночувати,
Як вертавсь із-під Полтави.
А я йшла з водою
До хатини... а він мені
Махає рукою.
Каже коня напоїти,
А я й напоїла!
Я не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила!
Ледве я дійшла до хати,
На порозі впала.
А назавтра, як цар вийшов,
Мене поховали
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині,
Та ще й мене привітала
В безверхій хатині.
А назавтра й вона вмерла
Й зотліла у хаті,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
Уже й хату розкидали
І сволок з словами
На угілля попалили!..
А я над ярами
І степами козацькими
І досі літаю!
І за що мене карають,
Я й сама не знаю!
Мабуть, за те, що всякому
Служила, годила...
Що цареві московському
Коня напоїла!..
III
А я в Каневі родилась.
Ще й не говорила,
Мене мати ще сповиту
На руках носила,
Як їхала Катерина
В Канів по Дніпрові.
А ми з матір’ю сиділи
На горі в діброві.
Я плакала; я не знаю,
Чи їсти хотілось,
Чи, може, що в маленької
На той час боліло.
Мене мати забавляла,
На Дніпр поглядала;
І галеру золотую
Мені показала,
Мов будинок. А в галері
Князі, і всі сили,
Воєводи... і меж ними
Цариця сиділа.
Я глянула, усміхнулась...
Та й духу не стало!
Й мати вмерла, в одній ямі
Обох поховали!
От за що, мої
(Містерія)
Положилъ еси насъ [поношеніе] сосЂдомъ нашымъ, подражненіе и поруганіе сущымъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ въ притчу во языцЂхъ, покиванію главы въ людехъ.
Псалом 43, ст. 14 и 15,
ТРИ ДУШІ
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленному хресті
На старій церкві. «Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди,
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидче розкопали,
Тойді б у Рай нас повпускали,
Бо так сказав Петрові Бог:
„Тойді у Рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох“».
І
Як була я людиною,
То Прісею звалась;
Я отутечки родилась,
Тут і виростала,
Отут, було, на цвинтарі
Я з дітьми гуляю
І з Юрусем-гетьманенком
У піжмурки граєм.
А гетьманша, було, вийде
Та й кликне в будинок,
Онде клуня. А там мені
І фіг і родзинок —
Всього мені понадає
І на руках носить...
А з гетьманом як приїдуть
Із Чигрина гості,
То це й шлють, було, за мною.
Одягнуть, обують,
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує.
Отак-то я в Суботові
Росла, виростала!
Як квіточка; і всі мене
Любили й вітали.
І нікому я нічого,
Ніже злого слова,
Не сказала. Уродлива
Та ще й чорноброва.
Всі на мене залицялись
І сватати стали,
А у мене, як на теє,
Й рушники вже ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зостріло!
Вранці-рано, в Пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я за водою...
Вже й криниця тая
Замуліла і висохла!
А я все літаю!..
Дивлюсь — гетьман з старшиною.
Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслов
Москві присягати!..
І вже ледви я, наледви
Донесла до хати
Оту воду... Чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тію клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в Рай не пускають.
II
А мене, мої сестрички,
За те не впустили,
Що цареві московському
Коня напоїла
В Батурині, як він їхав
В Москву із Полтави.
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого, і старого
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних... Коло мене
І сестра, і мати
Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали;
І насилу-то, насилу
Мене одірвали
Од матері неживої.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили.
Ні, не вбили, а пустили
Москалям на грище!
Насилу я сховалася
На тім пожарищі.
Одна тілько й осталася
В Батурині хата!
І в тій хаті поставили
Царя ночувати,
Як вертавсь із-під Полтави.
А я йшла з водою
До хатини... а він мені
Махає рукою.
Каже коня напоїти,
А я й напоїла!
Я не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила!
Ледве я дійшла до хати,
На порозі впала.
А назавтра, як цар вийшов,
Мене поховали
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині,
Та ще й мене привітала
В безверхій хатині.
А назавтра й вона вмерла
Й зотліла у хаті,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
Уже й хату розкидали
І сволок з словами
На угілля попалили!..
А я над ярами
І степами козацькими
І досі літаю!
І за що мене карають,
Я й сама не знаю!
Мабуть, за те, що всякому
Служила, годила...
Що цареві московському
Коня напоїла!..
III
А я в Каневі родилась.
Ще й не говорила,
Мене мати ще сповиту
На руках носила,
Як їхала Катерина
В Канів по Дніпрові.
А ми з матір’ю сиділи
На горі в діброві.
Я плакала; я не знаю,
Чи їсти хотілось,
Чи, може, що в маленької
На той час боліло.
Мене мати забавляла,
На Дніпр поглядала;
І галеру золотую
Мені показала,
Мов будинок. А в галері
Князі, і всі сили,
Воєводи... і меж ними
Цариця сиділа.
Я глянула, усміхнулась...
Та й духу не стало!
Й мати вмерла, в одній ямі
Обох поховали!
От за що, мої
Большой погреб
(Мистерия)
Положилъ еси насъ [поношение] сосЂдомъ нашимъ, подражнение и надругательство сущимъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ в притчу во языцЂхъ, покачиванию главы въ людехъ.
Псалом 43, ст. 14 и 15,
ТРИ ДУШИ
Как снег, три птички летели
Через Субботово и сели
На преклонном кресте
Старая церковь. «Бог простит:
Мы теперь души, а не люди,
А откуда виднее будет,
Как тот будут раскапывать погреб.
Если бы быстрее раскопали,
Тогда бы в Рай нас повпускали,
Ибо так сказал Петру Бог:
„Тогда в Рай их повпускаешь,
Как все москаль забирает,
Как раскопка большой погреб“».
И
Как была я человеком,
То Присею звалась;
Я отутечки родилась,
Здесь и росла,
Тут было на кладбище.
Я с детьми гуляю
И с Юрусем-гетманенко
В прятки играем.
А гетманша, было, получится
Да и кликнет в дом,
Вон рига. А там мне
И фиг и изюма
Всего мне понадобится
И на руках носит...
А с гетманом как приедут
Из Чигрина гости,
Это и шлют, было, за мной.
Наденут, обуют,
И гетман берет на руки,
Носит и целует.
Так-то я в Субботове
Росла, росла!
Как цветочек; и все меня
Любили и поздравляли.
И никому я ничего,
Ниже злого слова,
Не сказала. Красивая
Да еще и чернобровая.
Все на меня ухаживали
И сватать стали,
А у меня, как на то,
И полотенца уже ткались.
Вот-вот была бы подавала,
Да беда встретила!
Утром рано, в Филипповку,
Как раз в воскресенье,
Побежала я за водой...
Уже и колодец тот
Замулила и высохла!
А я все летаю!
Смотрю – гетман со старшиной.
Я воды набрала
Но вполне путь и перешла;
А того и не знала,
Что он ехал в Переяслов
Москве присягать!..
И уже едва я, еле
Донесла до дома
Эту воду... Почему я с ней
Ведер не побила!
Отца, мать, себя, брата,
Собак отравила
Эту проклятой водой!
Вот за что наказываюсь,
Вот за что меня, сестрички,
И в Рай не пускают.
II
А меня, мои сестренки,
За то не упустили,
Что царю московскому
Коня напоила
В Батурине, как он ехал
В Москву из Полтавы.
Я была еще ребёнком,
Как Батурин славен
Москва ночью зажгла,
Чечеля убила,
И малого, и старика
В Сейма потопила.
Я между трупами валялась
В самих палатах
Мазепиных... Возле меня
И сестра, и мать
Зарезанные, обнявшись,
Со мной лежали;
И с трудом-то, с трудом
Меня оторвали
От матери неодушевленной.
Что уж я просила
Московского капитана,
Чтобы и меня убили.
Нет, не убили, а пустили
Москалям на грище!
С трудом я скрылась
На том пожарище.
Одна только и осталась
В Батурине дом!
И в том доме поставили
Царя ночевать,
Как возвращался из-под Полтавы.
А я уходила с водой
В хижину... а он мне
Машет рукой.
Говорит коню напоить,
А я и напоила!
Я не знала, что я тяжело,
Тяжело согрешила!
Едва я дошла до дома,
На пороге упала.
А на следующий день, когда царь вышел,
Меня похоронили
Да бабушка, что осталась
На той пожарине,
Да еще и меня поздравила
В безверхой хижине.
А назавтра и она умерла
И упала в хате,
Потому что никому в Батурине
Было похоронено.
Уже и хату разбрасывали
И сволок со словами
На уголь пожгли!
А я над оврагами
И степями казацкими
До сих пор летаю!
И за что меня наказывают,
Я сама не знаю!
Пожалуй, за то, что всякому
Служила, годила...
Что царю московскому
Коня напоила!
III
А я в Каневе родилась.
Еще и не говорила,
Меня мать еще обвита
На руках носила,
Как ехала Екатерина
В Канев по Днепру.
А мы с матерью сидели
На горе в дубраве.
Я плакала; я не знаю,
Есть ли хотелось,
Или, может, что у маленькой
В то время болело.
Меня мать забавляла,
На Днепр поглядывала;
И галеру золотую
Мне показала,
Как дом. А в галере
Князья, и все силы,
Воеводы... и между ними
Царица сидела.
Я посмотрела, улыбнулась.
Да и духа не стало!
И мать умерла, в одной яме
Обоих похоронили!
Вот за что, мои
(Мистерия)
Положилъ еси насъ [поношение] сосЂдомъ нашимъ, подражнение и надругательство сущимъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ в притчу во языцЂхъ, покачиванию главы въ людехъ.
Псалом 43, ст. 14 и 15,
ТРИ ДУШИ
Как снег, три птички летели
Через Субботово и сели
На преклонном кресте
Старая церковь. «Бог простит:
Мы теперь души, а не люди,
А откуда виднее будет,
Как тот будут раскапывать погреб.
Если бы быстрее раскопали,
Тогда бы в Рай нас повпускали,
Ибо так сказал Петру Бог:
„Тогда в Рай их повпускаешь,
Как все москаль забирает,
Как раскопка большой погреб“».
И
Как была я человеком,
То Присею звалась;
Я отутечки родилась,
Здесь и росла,
Тут было на кладбище.
Я с детьми гуляю
И с Юрусем-гетманенко
В прятки играем.
А гетманша, было, получится
Да и кликнет в дом,
Вон рига. А там мне
И фиг и изюма
Всего мне понадобится
И на руках носит...
А с гетманом как приедут
Из Чигрина гости,
Это и шлют, было, за мной.
Наденут, обуют,
И гетман берет на руки,
Носит и целует.
Так-то я в Субботове
Росла, росла!
Как цветочек; и все меня
Любили и поздравляли.
И никому я ничего,
Ниже злого слова,
Не сказала. Красивая
Да еще и чернобровая.
Все на меня ухаживали
И сватать стали,
А у меня, как на то,
И полотенца уже ткались.
Вот-вот была бы подавала,
Да беда встретила!
Утром рано, в Филипповку,
Как раз в воскресенье,
Побежала я за водой...
Уже и колодец тот
Замулила и высохла!
А я все летаю!
Смотрю – гетман со старшиной.
Я воды набрала
Но вполне путь и перешла;
А того и не знала,
Что он ехал в Переяслов
Москве присягать!..
И уже едва я, еле
Донесла до дома
Эту воду... Почему я с ней
Ведер не побила!
Отца, мать, себя, брата,
Собак отравила
Эту проклятой водой!
Вот за что наказываюсь,
Вот за что меня, сестрички,
И в Рай не пускают.
II
А меня, мои сестренки,
За то не упустили,
Что царю московскому
Коня напоила
В Батурине, как он ехал
В Москву из Полтавы.
Я была еще ребёнком,
Как Батурин славен
Москва ночью зажгла,
Чечеля убила,
И малого, и старика
В Сейма потопила.
Я между трупами валялась
В самих палатах
Мазепиных... Возле меня
И сестра, и мать
Зарезанные, обнявшись,
Со мной лежали;
И с трудом-то, с трудом
Меня оторвали
От матери неодушевленной.
Что уж я просила
Московского капитана,
Чтобы и меня убили.
Нет, не убили, а пустили
Москалям на грище!
С трудом я скрылась
На том пожарище.
Одна только и осталась
В Батурине дом!
И в том доме поставили
Царя ночевать,
Как возвращался из-под Полтавы.
А я уходила с водой
В хижину... а он мне
Машет рукой.
Говорит коню напоить,
А я и напоила!
Я не знала, что я тяжело,
Тяжело согрешила!
Едва я дошла до дома,
На пороге упала.
А на следующий день, когда царь вышел,
Меня похоронили
Да бабушка, что осталась
На той пожарине,
Да еще и меня поздравила
В безверхой хижине.
А назавтра и она умерла
И упала в хате,
Потому что никому в Батурине
Было похоронено.
Уже и хату разбрасывали
И сволок со словами
На уголь пожгли!
А я над оврагами
И степями казацкими
До сих пор летаю!
И за что меня наказывают,
Я сама не знаю!
Пожалуй, за то, что всякому
Служила, годила...
Что царю московскому
Коня напоила!
III
А я в Каневе родилась.
Еще и не говорила,
Меня мать еще обвита
На руках носила,
Как ехала Екатерина
В Канев по Днепру.
А мы с матерью сидели
На горе в дубраве.
Я плакала; я не знаю,
Есть ли хотелось,
Или, может, что у маленькой
В то время болело.
Меня мать забавляла,
На Днепр поглядывала;
И галеру золотую
Мне показала,
Как дом. А в галере
Князья, и все силы,
Воеводы... и между ними
Царица сидела.
Я посмотрела, улыбнулась.
Да и духа не стало!
И мать умерла, в одной яме
Обоих похоронили!
Вот за что, мои
Другие песни исполнителя: