Леся Українка - Листи
текст песни
19
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Леся Українка - Листи - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.
7.11.1900
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.
7.11.1900
Ваши письма всегда будут пахнуть с сеящимися розами, вы, мой бедный, выцветший цветение! Светлый, тонкий ладан, как какая -то воспоминания о прошлой мечте. И в моем сердце ничего не поразительно, как этот ладан, худой, легкий, но неизбежно, безвозвратно напоминает мне, что мое сердце объявляет и почему я не хочу верить. Мой друг, мой дорогой друг, создан для меня, как я могу жить один, теперь, когда я знаю другую жизнь? О, я знал еще одну жизнь, полную какой -то резкой, толкованной сожаления и тоска по счастью, которая курила меня, мучила, и вынуждена сломать мне руки и бороться, сражаться с землей, в диком желании погибнуть, исчезать из этого мира, Где счастье и горе так безумно сплетены ... а потом счастье, и горе оторвалось так же внезапно, как и младенец, и я видел тебя. Я видел тебя раньше, но не так прозрачно, и теперь я пошел к тебе со всей своей душой, когда плачущий ребенок входит в объятия того, кто ее пожалеет. Это ничто, что ты обнял меня, это ничто, что не было воспоминания о поцелуях между нами, о, я пойду к тебе от самых плотных объятий, из самых сладких поцелуев! Только с тобой я не одинок, только с тобой я не в чужой стране. Только вы знаете, как спасти меня от себя. Все, что меняет меня, все, что я знаю, я знаю, вы поднимете свою тонкую дрожащую руку - это дрожит, как струна - все, что темнеет моя душа, вы разбудете свои блестящие глаза - о, в последнем Жизнь людей таких глаз не случается! Это глаза из другой страны ...
Мой друг, мой друг, почему ваши письма пахнут как выцветшие розы?
Мой друг, мой друг, почему я не могу, если да, вылейте руки, руки, это, как струны, дрожание, с их горячими слезами?
Мой друг, мой друг, буду ли я один? О, возьми меня с собой, и пусть белые розы исчезли над нами!
Возьми меня с собой.
У вас может быть другая мечта, где я не нахожусь? О, мой дорогой! Я создаю мир, новый мир новой мечты. Я начал для вас новую мечту о жизни, я умер и воскресл за вас. Возьми меня с собой. Я так боюсь жить! Стоимость новых молодых людей, и тогда я не хочу жизни. Возьми, возьми меня с собой, мы будем тихо идти в середине всего леса снов и будем потеряны в оба маленьких, на расстоянии. И в том месте, где мы были в жизни, пусть розы исчезают, исчезают и пахнут вашими дорогими буквами, мой друг ...
Через тьму в пространстве, которую я обращаюсь к вам: возьмите меня с собой, это будет моя помощь. О, спаси меня, дорогой!
И пусть белые и розовые, красные и синие розы исчезают.
7.11.1900
Мой друг, мой друг, почему ваши письма пахнут как выцветшие розы?
Мой друг, мой друг, почему я не могу, если да, вылейте руки, руки, это, как струны, дрожание, с их горячими слезами?
Мой друг, мой друг, буду ли я один? О, возьми меня с собой, и пусть белые розы исчезли над нами!
Возьми меня с собой.
У вас может быть другая мечта, где я не нахожусь? О, мой дорогой! Я создаю мир, новый мир новой мечты. Я начал для вас новую мечту о жизни, я умер и воскресл за вас. Возьми меня с собой. Я так боюсь жить! Стоимость новых молодых людей, и тогда я не хочу жизни. Возьми, возьми меня с собой, мы будем тихо идти в середине всего леса снов и будем потеряны в оба маленьких, на расстоянии. И в том месте, где мы были в жизни, пусть розы исчезают, исчезают и пахнут вашими дорогими буквами, мой друг ...
Через тьму в пространстве, которую я обращаюсь к вам: возьмите меня с собой, это будет моя помощь. О, спаси меня, дорогой!
И пусть белые и розовые, красные и синие розы исчезают.
7.11.1900
Другие песни исполнителя: