ABC

Михайло Коцюбинський - Intermezzo
текст песни

49

0 человек. считает текст песни верным

0 человек считают текст песни неверным

Михайло Коцюбинський - Intermezzo - оригинальный текст песни, перевод, видео

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
ІNТЕRМЕZZO
Присвячую Кононівським полям
Дійові особи:
Моя утома.
Ниви у червні.
Сонце.
Три білих вівчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залізна рука города.
Людське горе.

Лишилось тільки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних "треба", які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, - вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.
Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім. Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.
Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків - тисячі чорних ротів - вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина. Скрізь я стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці. Я не можу розминутись з тобою... я не можу бути самотнім... Ти на тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування. Яке тобі діло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце... Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш".
Я утомився.
Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.
Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?
Сон?
Як я чекав їх часом!
А коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе - люди і там чигали на мене. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самі були повні... Слухай-но, слухай! Ти й тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство? Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть. Дай мені спокій...
Так було по ночах.
А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць.

* * *
Поїзд летів, повний людського гаму. Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає. Мене дратувала непевність, що тремтіла в мені: чи розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене? Невже я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори? Вони замкнуться за мною, і надаремне клацати буде кістками залізна рука? І буде навколо і в мені тиша?
А коли все отеє сталось, так просто і непомітно, я не почув тиші: її глушили чужі голоси, дрібні, непотрібні слова, як тріски і солома на весняних потоках...
...Одна знайома дама п'ятнадцять літ слабувала на серце... трах-тарах-тах... трах-тарах;тах... Дивізія наша стояла тоді... трах-тарах-тах... Ви куди ідете?.. Прошу білети... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах...
Якийсь зелений хаос крутився круг мене і хапав бричку за всі колеса, а неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитис
Михаил Котсиубинский
Inntrmezzo
Я посвящаю поля Konon
Персонажи:
Моя усталость.
Нива в июне.
Солнце.
Три белых пастухах.
Кукушка.
Жарки.
Железная рука города.
Человеческое горе.

Это необходимо только упаковать ... это было одно из тех, кто неисчислимый «необходим», что я так устал и не позволил спать. Напрасно, будь то «маленький или большой, - вес имеет каждый раз, когда ему требуется внимание, которое я не справляюсь с ними, но он уже контролирует меня. На самом деле, вы становитесь рабом этого многогранного зверя. Хотя какое -то время приехать от него, забудь, отдохните. Я устал.
Потому что жизнь непрерывно и неустанно идет ко мне, как волна на берегу. Не только на самом деле, но чужой. И, наконец, я знаю, где заканчивается моя собственная жизнь, а другая начинается? Я слышал, что инопланетное существование попадает в мой, как воздух через окна и двери, такие как воды притоков в реку. Я не могу выйти с человеком. Я не могу быть, одиноким. Признаюсь - завидую планетам: у них есть свои орбиты, и ничто не попадает на их дорогу. Пока я везде и всегда разговариваю с человеком.
Да, вы достаете меня в дороге и видите, что имеете право на меня. Вы везде. Вы кладете землю в камень и железо, они находятся через окна домов - тысячи черных ртов - вы навсегда дышите зловолом. Вы победили святое молчание земли скрещиванием фабрик, грома колес, грязного воздуха с пылью и дымом, вы ревут с болью, от радости, гнева. Как зверь. Везде я получаю твой взгляд; Ваши глаза, интересные, жадные, исходящие от меня, и вы, в ваших разнообразных цветах и ​​формах, застряли в моем ученике. Я не могу с тобой сойти с рук ... Я не могу остаться один ... ты просто идешь со мной, ты попадаешь внутрь меня. Ты бросаешь в мое сердце, как твое скрытие, твои страдания и твоя боль, разбитые надежды и отчаяние. Его жестокость и жестокие инстинкты. Весь ужас, вся грязь его существования. В чем дело, что ты меня мучишь? Ты хочешь быть моим Господом, ты хочешь взять меня ... мои руки, моя мысль, моя воля и мое сердце ... ты хочешь повесить меня, всю мою кровь, как этот тебепир. И вы делаете это. Я не живу так, как хочу, но, как вы говорите в своей бесчисленной «мне нужно», в бесконечном «вы должны».
Я устал.
Я устал от людей. Я был раздражен, чтобы быть расой, где эти существа вечно рухнули, кричат, суетились и сбрасывали. Чтобы открыть окна! Будет вентилировать дом! Они будут объединены с мусором и мусором. Пусть чистота и мир входят в дом.
Кто даст мне удовольствие оставаться в одиночестве? Смерть?
Спать?
Когда я ждал их времени!
И когда пришел прекрасный брат смерти и отвез меня к себе - люди были там, и там были я. Они вплетают свое существование моим в странную сеть, пытались вылить мои уши и мое сердце в то, что они были полны ... послушай, послушай! Вы тоже несете здесь свои страдания? Твоя злая? Мое сердце больше не может выразить это. Это полный. Оставь меня в покое...
Это было ночью.
И днем ​​я вздрогнул, когда услышал тень от мужчины, и с отвращением он слушал ревущие потоки человеческой жизни, которые мчались к диким лошадям, с всех городских улиц.

* * *
Поезд пролетел на человеческом диапазоне. Казалось, что сад втягивается в поле за его железную руку и не отпускает. Меня раздражала неопределенность, которая встряхнулась во мне: открыты мои железные пальцы или отпустили меня? Я убегаю от этого крика и войду в пустынные зеленые пространства? Будут ли они закрыты за мной, и будет ли железная рука нажимать на утопленные кости? И быть рядом и во мне тишина?
И когда все произошло, так просто и незаметно, я не слышал молчания: она застряла с голосами других людей, маленькими, ненужными словами, такими как чипсы и солома в весенних ручьях ...
... Одна знакомая леди пятнадцать лет ослаблена в сердце ... травмат-тракт-та ... судороги-тора; Тах ... Наше подразделение стояло тогда ... Транс-Тай-Та ...? ..
Какой -то зеленый хаос скрутил меня круг и схватил казеню для всех колес, и небо было настолько, что глаза тонулись в нем, как в море, и искать то, что будет поймано

Другие песни исполнителя:

Все тексты Михайло Коцюбинський

Верный ли текст песни?  Да | Нет