Михайло Коцюбинський - уривок з твору Інтермеццо
текст песни
37
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Михайло Коцюбинський - уривок з твору Інтермеццо - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то
помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні,
просіяні згуки. Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і
тоді на мене, як дощ, спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони,
невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й
капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів. Може, співає, може,
сміється, а може, зайшлось від плачу.
Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі? Я так і зроблю. Сідаю. Круг мене
темно. Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на
металеву дошку, як шріт. Хочу спіймати, записати у пам'яті — і не виходить.
От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх... І
не подібно.
Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на
його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею
поля?
Розплющую очі. Тепер я певний, що з того посіву зійшла срібна сітка вівсів,
гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пшениці.
А згори сипле та й сипле... витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і
свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито. Он зірвався один
яскравий згук і впав між ниви червоним куколем.
Я вже більше нічого не годен слухати. Та пісня має у собі щось отруйне. Будить
жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим
трудніше зловити.
Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі
оркестри.
Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій
мозок, лоскоче серце і тремтить біля вуха чимсь невловимим.
Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так.
Цікавий я знати, як вони оте роблять?
Врешті таки підгледів.
Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми
на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до
неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала
другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах
симфонію поля.
Се було прекрасно.
помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні,
просіяні згуки. Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і
тоді на мене, як дощ, спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони,
невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й
капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів. Може, співає, може,
сміється, а може, зайшлось від плачу.
Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі? Я так і зроблю. Сідаю. Круг мене
темно. Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на
металеву дошку, як шріт. Хочу спіймати, записати у пам'яті — і не виходить.
От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх... І
не подібно.
Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на
його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею
поля?
Розплющую очі. Тепер я певний, що з того посіву зійшла срібна сітка вівсів,
гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пшениці.
А згори сипле та й сипле... витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і
свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито. Он зірвався один
яскравий згук і впав між ниви червоним куколем.
Я вже більше нічого не годен слухати. Та пісня має у собі щось отруйне. Будить
жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим
трудніше зловити.
Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі
оркестри.
Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій
мозок, лоскоче серце і тремтить біля вуха чимсь невловимим.
Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так.
Цікавий я знати, як вони оте роблять?
Врешті таки підгледів.
Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми
на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до
неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала
другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах
симфонію поля.
Се було прекрасно.
Когда вы лежите в поле на поле на небо и слушаете умножение тишины полей, тогда
Вы замечаете, что это не земное, а небеса в нем.
Что -то как бурение неба там, как будто металл встряхивает, и только маленькие падают, падают,
просеянные звуки. Поля шумны и мешают. Припад с голосом поля, и
Затем, как и дождь, небеса падает. Тогда я узнаю. Этот жарок. Они,
Невидимый, бросая свою буровую песню с неба. Звонить, металл и
Козерог, поэтому ухо ловится и не может уловить его переполнение. Может поет, может быть
Смеется или, может быть, пришел от плака.
Разве не лучше сидеть тихо и закрывать глаза? Я сделаю так. Я сажусь. Обведите меня
Темный. Только острые, колючие звуки сияют, и тонко налитый регат
Металлическая доска, как сжатие. Я хочу поймать, записывать в памяти - и не работает.
Вот и все, кажется ... Тю и, Тю и, Ти-А-А-А ... нет, нет. Tri-tih-tih ... и
Не так.
Как они поступают, я знаю? Быть клювами в золоте солнца? Играть
Его лучи, как будто на струнах? Сеять песню на прекрасном сите и сеть ее
Поля?
Я открываю глаза. Теперь я уверен, что серебряная сетка овса спустилась из этого посева,
Он изгибается и сияет, как сабля, длинный ячмень, плавающая вода пшеницы.
И сверху, что заливает и заливает ... трясет душу от колокольчиков, встряхивает серебряные доски и
Он просвечивает крик, плачет, лежит и сеет полк на небольшом сите. Он сломал один
Яркий звук и упал между кукурузным цветом с красной куклой.
Я больше ничего не могу слушать. У этой песни есть что -то ядовитое. Проснись
Желание. Чем больше вы слушаете, тем больше вы хотите услышать. Чем больше вы ловите, тем больше
Это сложнее поймать.
Теперь я бегу в поле и слушаю хоров в небе, играю целую
Оркестр.
Ночью я просыпаюсь, сижу на кровати и слушаю усердно, как что -то сверлило мое
Мозг щекочет сердце и дрожит от уха чего -то неуловимого.
TYU-A-THU-A-and-и-нет ... нет, нет.
Интересно, что я знаю, как они делают?
В конце концов, они подвергаются.
Серая маленькая птица, как комок земли, подвел низко над полем. Споткнулся на крылья
на месте напряженно, часто и трудно подтягивая невидимую струну с земли до
небеса. Строка дрожала и звучала. Затем, закончив, тихо упал, потянул
Второе с небес на землю. Объединенное небо с землей в громкой арфе и играл на струнах
Симфония поля.
Это было замечательно.
Вы замечаете, что это не земное, а небеса в нем.
Что -то как бурение неба там, как будто металл встряхивает, и только маленькие падают, падают,
просеянные звуки. Поля шумны и мешают. Припад с голосом поля, и
Затем, как и дождь, небеса падает. Тогда я узнаю. Этот жарок. Они,
Невидимый, бросая свою буровую песню с неба. Звонить, металл и
Козерог, поэтому ухо ловится и не может уловить его переполнение. Может поет, может быть
Смеется или, может быть, пришел от плака.
Разве не лучше сидеть тихо и закрывать глаза? Я сделаю так. Я сажусь. Обведите меня
Темный. Только острые, колючие звуки сияют, и тонко налитый регат
Металлическая доска, как сжатие. Я хочу поймать, записывать в памяти - и не работает.
Вот и все, кажется ... Тю и, Тю и, Ти-А-А-А ... нет, нет. Tri-tih-tih ... и
Не так.
Как они поступают, я знаю? Быть клювами в золоте солнца? Играть
Его лучи, как будто на струнах? Сеять песню на прекрасном сите и сеть ее
Поля?
Я открываю глаза. Теперь я уверен, что серебряная сетка овса спустилась из этого посева,
Он изгибается и сияет, как сабля, длинный ячмень, плавающая вода пшеницы.
И сверху, что заливает и заливает ... трясет душу от колокольчиков, встряхивает серебряные доски и
Он просвечивает крик, плачет, лежит и сеет полк на небольшом сите. Он сломал один
Яркий звук и упал между кукурузным цветом с красной куклой.
Я больше ничего не могу слушать. У этой песни есть что -то ядовитое. Проснись
Желание. Чем больше вы слушаете, тем больше вы хотите услышать. Чем больше вы ловите, тем больше
Это сложнее поймать.
Теперь я бегу в поле и слушаю хоров в небе, играю целую
Оркестр.
Ночью я просыпаюсь, сижу на кровати и слушаю усердно, как что -то сверлило мое
Мозг щекочет сердце и дрожит от уха чего -то неуловимого.
TYU-A-THU-A-and-и-нет ... нет, нет.
Интересно, что я знаю, как они делают?
В конце концов, они подвергаются.
Серая маленькая птица, как комок земли, подвел низко над полем. Споткнулся на крылья
на месте напряженно, часто и трудно подтягивая невидимую струну с земли до
небеса. Строка дрожала и звучала. Затем, закончив, тихо упал, потянул
Второе с небес на землю. Объединенное небо с землей в громкой арфе и играл на струнах
Симфония поля.
Это было замечательно.
Другие песни исполнителя: