Олег Короташ - Майже елегія
текст песни
16
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Олег Короташ - Майже елегія - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
МАЙЖЕ ЕЛЕГІЯ
Синдром набутої осені. Час,
як безсилий хірург, опускає руки
і йде до вікна. За вікном щораз
розхристані зграйки маленьких круків
влітають до школи. Тремоло рухів
училка розсаджує перший клас.
Замітає доріжки, рипить ворітьми
двірник такий древній, як паркові клени;
в роках, як в опалі. Торохче кістьми
повільне вигнання: свій острів Єлени,
де море тріпоче, немов гобелени
виткані Богом за ворітьми.
Мій голос звикає і слух – на одну
тональність із відчаєм. Чуєш? Не знаю.
Погляд притомлено дражнить струну
високовольтної лінії, а потім злітає
понад собором, де звуку немає
і час не приймає таку глибину.
І вони зіштовхнулись – отам, в висоті,
два погляди – вкинуті, наче комети.
Мій – випав з орбіти. Супроти осі
на кілька хвилин повернувши планету,
серце зависло, наче ранет,
що ти залишала моїй руці.
Повернися до класу чи йди в коридор
де погляд сховаєш. Довільну октаву
для них обери і доки ще хор
дитячим прононсом не вміє картавить, –
хай вторять з тобою те лагідне «love»,
що час перекрутить на «nevermore».
Ця осіння морока, – спастись від застуд,
зігрітися пледом, напитися чаю,
і тихо впадати в маразм, як у блуд,
бо руки, що звикли до «обіймаю», –
стають непокірними тобто блукають
шкірою вікон, вростаючи тут
у шкіру дерев, у знервований сон,
щоб, раптом прокинувшись, поруч шукати
сплячу тебе... не знаходити. Й до н-
естями дивитись у ніч, як солдати
всіх армій вдивлялись у зарубки-дати
закінчення воєн і рідний кордон.
І очі – вмерзають у ранок: пітьма.
Бувало страшніше – Харонові ванти
скрипіли якось наді мною... Та тьма
тоді відступила, відклавши для данте
кола на потім, аби сарабанду
нині зіграти, мабуть, не дарма.
Цю осінь, мов наслано. З вибуху скронь,
прописані подихом, рухотремтінням,
як тіні, що знову прийшли на вогонь,
а потім, нажахані порозумінням,
ховались у стіни, ставали камінням,
ліпниною тіл, межиріччям долонь,
хвилини відцокали опліч… І ти,
вже вийшовши з класу, не обертайся.
Для часу достатньо піску і води,
все інше – ворота у межичасся,
де вірші залишаться, наче причастя
двох тисяч і дев’ять літ самоти.
2008
мелодія - Placebo "Follow The Cops Back Home"
Синдром набутої осені. Час,
як безсилий хірург, опускає руки
і йде до вікна. За вікном щораз
розхристані зграйки маленьких круків
влітають до школи. Тремоло рухів
училка розсаджує перший клас.
Замітає доріжки, рипить ворітьми
двірник такий древній, як паркові клени;
в роках, як в опалі. Торохче кістьми
повільне вигнання: свій острів Єлени,
де море тріпоче, немов гобелени
виткані Богом за ворітьми.
Мій голос звикає і слух – на одну
тональність із відчаєм. Чуєш? Не знаю.
Погляд притомлено дражнить струну
високовольтної лінії, а потім злітає
понад собором, де звуку немає
і час не приймає таку глибину.
І вони зіштовхнулись – отам, в висоті,
два погляди – вкинуті, наче комети.
Мій – випав з орбіти. Супроти осі
на кілька хвилин повернувши планету,
серце зависло, наче ранет,
що ти залишала моїй руці.
Повернися до класу чи йди в коридор
де погляд сховаєш. Довільну октаву
для них обери і доки ще хор
дитячим прононсом не вміє картавить, –
хай вторять з тобою те лагідне «love»,
що час перекрутить на «nevermore».
Ця осіння морока, – спастись від застуд,
зігрітися пледом, напитися чаю,
і тихо впадати в маразм, як у блуд,
бо руки, що звикли до «обіймаю», –
стають непокірними тобто блукають
шкірою вікон, вростаючи тут
у шкіру дерев, у знервований сон,
щоб, раптом прокинувшись, поруч шукати
сплячу тебе... не знаходити. Й до н-
естями дивитись у ніч, як солдати
всіх армій вдивлялись у зарубки-дати
закінчення воєн і рідний кордон.
І очі – вмерзають у ранок: пітьма.
Бувало страшніше – Харонові ванти
скрипіли якось наді мною... Та тьма
тоді відступила, відклавши для данте
кола на потім, аби сарабанду
нині зіграти, мабуть, не дарма.
Цю осінь, мов наслано. З вибуху скронь,
прописані подихом, рухотремтінням,
як тіні, що знову прийшли на вогонь,
а потім, нажахані порозумінням,
ховались у стіни, ставали камінням,
ліпниною тіл, межиріччям долонь,
хвилини відцокали опліч… І ти,
вже вийшовши з класу, не обертайся.
Для часу достатньо піску і води,
все інше – ворота у межичасся,
де вірші залишаться, наче причастя
двох тисяч і дев’ять літ самоти.
2008
мелодія - Placebo "Follow The Cops Back Home"
Почти элегия
Синдром приобретенной осени. Время,
Как бессильный хирург, понижает руки
И идет к окну. За окном
Спящие стая маленьких крючков
летать в школу. Томоло движения
Учитель сидит первый класс.
Сдвигает следы, бросает ворота
Дворник такой же древний, как парк клена;
В течение многих лет, как в опале. Торохе Кости
Медленное изгнание: ваш остров Елена,
где море трепетает, как гобелены
Они сплетен Богом для ворот.
Мой голос привыкает, и слышать один на один
тон с отчаянием. Ты слышишь? Не знаю.
Взгляд устал дразнить струну
высокая линия ролтажа, а затем летит
над собором, где нет звука
И время не принимает такую глубину.
И они столкнулись - здесь, в высоте,
Два просмотра брошены как кометы.
Моя - упал с орбиты. Против оси
Несколько минут поворачивая планету,
Сердце висило как Ранет,
Что ты оставил мою руку.
Вернуться в класс или пойти в коридор
Где ты смотришь. Произвольная октава
Для них выбирайте, и пока хор
Детский пронус не способен карту, -
Позвольте вам сесть с вами в эту нежную «любовь»,
Это время будет поворачиваться на "Nevermore".
Этой осенью тьма - спасти от простуды,
разогреть клетку, выпить чай,
и тихо упасть в безумие, как блуд,
Для рук, которые используются для «обнимания» -
стать мятежным, т.е.
кожа окон, растущая здесь
в кожу деревьев, в нервном сне,
так что, внезапно просыпаясь, рядом с
Я сплю тебя ... не нахожу. И для n-
эскортами, чтобы посмотреть на ночь, как солдаты
Все армии смотрели на грибку
Конечные войны и родная граница.
И глаза - заморозить утром: тьма.
Был страшным - хароновым чаном
как -то скринул на меня ... и тьма
затем отступил, отложил на Данте
круги на потом, Сарабанду
Вероятно, сейчас не тщетно играть.
Эта осень как если бы отправили. Из взрыва храмов,
предписано дыханием, движущимся,
Как тени, которые снова пришли к огню,
а затем взволнован пониманием,
Спрятал в стенах, стал камнями,
штукатурка тел, реки ладоней,
минуты расцветали ... и ты,
Уже выходя из класса, не вращайся.
За достаточно времени песка и воды,
Все остальное - это ворота в то время,
где стихи останутся как общение
Две тысячи и девять лет одиночества.
2008
Мелодия - плацебо "следуй за полицейскими дома"
Синдром приобретенной осени. Время,
Как бессильный хирург, понижает руки
И идет к окну. За окном
Спящие стая маленьких крючков
летать в школу. Томоло движения
Учитель сидит первый класс.
Сдвигает следы, бросает ворота
Дворник такой же древний, как парк клена;
В течение многих лет, как в опале. Торохе Кости
Медленное изгнание: ваш остров Елена,
где море трепетает, как гобелены
Они сплетен Богом для ворот.
Мой голос привыкает, и слышать один на один
тон с отчаянием. Ты слышишь? Не знаю.
Взгляд устал дразнить струну
высокая линия ролтажа, а затем летит
над собором, где нет звука
И время не принимает такую глубину.
И они столкнулись - здесь, в высоте,
Два просмотра брошены как кометы.
Моя - упал с орбиты. Против оси
Несколько минут поворачивая планету,
Сердце висило как Ранет,
Что ты оставил мою руку.
Вернуться в класс или пойти в коридор
Где ты смотришь. Произвольная октава
Для них выбирайте, и пока хор
Детский пронус не способен карту, -
Позвольте вам сесть с вами в эту нежную «любовь»,
Это время будет поворачиваться на "Nevermore".
Этой осенью тьма - спасти от простуды,
разогреть клетку, выпить чай,
и тихо упасть в безумие, как блуд,
Для рук, которые используются для «обнимания» -
стать мятежным, т.е.
кожа окон, растущая здесь
в кожу деревьев, в нервном сне,
так что, внезапно просыпаясь, рядом с
Я сплю тебя ... не нахожу. И для n-
эскортами, чтобы посмотреть на ночь, как солдаты
Все армии смотрели на грибку
Конечные войны и родная граница.
И глаза - заморозить утром: тьма.
Был страшным - хароновым чаном
как -то скринул на меня ... и тьма
затем отступил, отложил на Данте
круги на потом, Сарабанду
Вероятно, сейчас не тщетно играть.
Эта осень как если бы отправили. Из взрыва храмов,
предписано дыханием, движущимся,
Как тени, которые снова пришли к огню,
а затем взволнован пониманием,
Спрятал в стенах, стал камнями,
штукатурка тел, реки ладоней,
минуты расцветали ... и ты,
Уже выходя из класса, не вращайся.
За достаточно времени песка и воды,
Все остальное - это ворота в то время,
где стихи останутся как общение
Две тысячи и девять лет одиночества.
2008
Мелодия - плацебо "следуй за полицейскими дома"
Другие песни исполнителя: