Сергій Жадан - Гриби Донбасу
текст песни

Донбас навесні тоне в тумані, і сонце ховається за сопками.
Тому треба знати місця,

треба знати, з ким домовлятися.

Це був робітник колишнього насосного цеху,

мужик, потріпаний алкоголізмом.

— Ми, — сказав при знайомстві, — робітники насосного цеху,

завжди вважались елітою пролетаріату, ага, елітою.

Свого часу, коли все полетіло к єбєням, багато хто

опустив руки. Лише не працівники

насосного цеху, лише не ми.

Ми тоді зібрали незалежні профспілки гірників,

захопили три корпуси колишнього комбінату

і почали вирощувати там гриби.

— Як гриби? — не повірив я.

— Так. Гриби. Хотіли вирощувати кактуси

з мескаліном, але у нас,

на Донбасі, кактуси не ростуть.

Знаєш, що головне, коли вирощуєш гриби?

Головне, щоб тебе перло, точно, друг, — головне, щоб перло.

Нас — перло, повір мені, нас і зараз пре, можливо тому,

що ми все-таки еліта пролетаріату.

Ну, і значить що — ми захопили три корпуси

і висіяли наші гриби.

Ну, і там — радість праці, почуття ліктя,

сам знаєш — це п’янке відчуття трудових звершень.

А головне — всіх пре! Всіх пре і без грибів!

Проблеми почались уже за пару місяців.

У нас тут серйозний район, сам бачив,

нещодавно спалили заправку, причому — міліція

там усіх і накрила, вони навіть

заправитись не встигли, так хотіли її спалити.

І ось одна бригада вирішила на нас наїхати,

вирішила забрати наші гриби, ти уявляєш?

Я думаю, на нашому місці будь-хто

прогнувся б, такий порядок — прогинаються всі,

кожен у міру свого

соціального

статусу.

Але ми зібрались і подумали — добре, гриби — це добре,

але справа не в грибах, і не в почутті ліктя,

і навіть не в насосному цеху, хоча це був аргумент.

Просто ми подумали — ось зараз зійдуть врожаї, виростуть

наші гриби, виростуть і, умовно кажучи, заколосяться,

і що ми скажемо нашим дітям, як ми подивимось їм у вічі?

Просто є речі, за які ти маєш відповідати, від яких

ти не можеш просто так відмовитись.

Ось ти відповідаєш за свій пеніцилін,

а я відповідаю за свій.

Одним словом, забились просто на грибних плантаціях.

Там ми їх і повалили. І коли вони падали на теплі

серця грибів,

ми думали —

Все, що ти робиш своїми руками, працює на тебе.

Все, що ти пропускаєш крізь власну совість, б’ється

в такт із твоїм серцебиттям.

Ми залишились на цій землі, щоби нашим дітям недалеко

було ходити на наші могили.

Це наш острів свободи,

розширена свідомість

сільського господарства.

Пеніцилін і Калашников — два символи боротьби,

Кастро Донбасу веде партизанів

крізь туманні грибні плантації

до Азовського моря.

— Знаєш, — сказав він мені, — вночі, коли всі засинають

і темні ґрунти всмоктують у себе туман,

я навіть уві сні відчуваю, як земля рухається навколо сонця,

я слухаю, слухаю, як вони ростуть —

гриби Донбасу, нечутні химери ночі,

виходячи з пустоти, виростаючи з кам’яного вугілля,

доки серця стоять, ніби ліфти в нічних будинках,

гриби Донбасу ростуть, ростуть, не даючи померти

від туги усім зневіреним і пропащим,

тому що, чувак, доки ми разом,

доти є кому переривати цю землю,

знаходячи в її теплих нутрощах

чорний колір смерті,

чорний колір життя.