Іван Франко - Каменярі
текст песни
35
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Іван Франко - Каменярі - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."
І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.
Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."
І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.
Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
Я видел странный сон. Как лучшее из
Нестинно, и пустые и дикий самолет,
И я, рельс обеда, стенд
Под высоким гранитом масштабирование,
А потом тысячи того же, как я.
В всей жизни и сожалении ушли,
И в глазах любви к любви лихорадка,
И руки в каждой ссылке, нет звуков, обтекания,
И плечи каждой доли были склонны,
Потому что все одно ужасное бремя дано.
В каждом из рук жесткого железного молотка,
И голос сильный для нас от вершины, как грома, ворчан:
"Lupate Go Scalo! Пусть нет тепла, ни холода
Не возвращай тебя! Носить и жаждать, а жажда, и голод,
Для вас присваивается масштабирование ради ».
И все мы как один, поднял руку,
И тысячи молочных каменных толстых
И в тысячах перца были разозлились
И рубашки масштабирования; Мы с силой болота
Один раз за один раз бросил вокруг каменного лба.
Языки водопада рева, языки битвы за Гоук Кровавый,
Итак, наш молоток раз в то время;
И пять в пяти мы провели места;
Хотя не один, были раздавлены эти весы,
Мы последовали, ничто не нарисовал нас.
И каждый из нас знал, что слава не будет,
Нет памяти у людей в стиле кровавый труд,
Что тогда тогда пойдет по городу людей,
Как мы тестируем и выровним повсюду,
Как наши кости здесь раздавлены.
И человеческая слава вообще мы хотели,
Потому что мы не герой.
Нет, мы нельзя, хотя и добровольно взяты
На вашем пути. Мы раб волей начались:
По дороге мы покидаем камни.
И мы все полагали, что со своими руками
Разбить масштабирование, текущий гранит,
Эта кровь с собственными и собственными костями
Фирма заставляет отель и позади нас
Новая жизнь придет, хорошая новая в мире.
И мы знали, что там далеко не где-то в мире,
Который мы бросили за труд, пот и поставить,
Слезы для нас наливают мамами, женщинами и детьми,
Что вторая и единицы, злые и злые,
А мы, и наше намерение, и работа - это плесень.
Мы знали CE, и у нас есть душ без один раз,
И сердце было разорвано, а груд насасывал сожаления;
И слезы, не извините, не боли жжения тела,
Ни проклятие мы не утратили от поступка,
И молоток не выпустил руки.
Итак, мы все идем, в одном сообществе надоели
Святое мнение и молот в руках.
Пусть блин мы и мир накладных расходов!
Мы Ломор Скал, уровень правды,
И счастье придет вдоль наших костей.
Нестинно, и пустые и дикий самолет,
И я, рельс обеда, стенд
Под высоким гранитом масштабирование,
А потом тысячи того же, как я.
В всей жизни и сожалении ушли,
И в глазах любви к любви лихорадка,
И руки в каждой ссылке, нет звуков, обтекания,
И плечи каждой доли были склонны,
Потому что все одно ужасное бремя дано.
В каждом из рук жесткого железного молотка,
И голос сильный для нас от вершины, как грома, ворчан:
"Lupate Go Scalo! Пусть нет тепла, ни холода
Не возвращай тебя! Носить и жаждать, а жажда, и голод,
Для вас присваивается масштабирование ради ».
И все мы как один, поднял руку,
И тысячи молочных каменных толстых
И в тысячах перца были разозлились
И рубашки масштабирования; Мы с силой болота
Один раз за один раз бросил вокруг каменного лба.
Языки водопада рева, языки битвы за Гоук Кровавый,
Итак, наш молоток раз в то время;
И пять в пяти мы провели места;
Хотя не один, были раздавлены эти весы,
Мы последовали, ничто не нарисовал нас.
И каждый из нас знал, что слава не будет,
Нет памяти у людей в стиле кровавый труд,
Что тогда тогда пойдет по городу людей,
Как мы тестируем и выровним повсюду,
Как наши кости здесь раздавлены.
И человеческая слава вообще мы хотели,
Потому что мы не герой.
Нет, мы нельзя, хотя и добровольно взяты
На вашем пути. Мы раб волей начались:
По дороге мы покидаем камни.
И мы все полагали, что со своими руками
Разбить масштабирование, текущий гранит,
Эта кровь с собственными и собственными костями
Фирма заставляет отель и позади нас
Новая жизнь придет, хорошая новая в мире.
И мы знали, что там далеко не где-то в мире,
Который мы бросили за труд, пот и поставить,
Слезы для нас наливают мамами, женщинами и детьми,
Что вторая и единицы, злые и злые,
А мы, и наше намерение, и работа - это плесень.
Мы знали CE, и у нас есть душ без один раз,
И сердце было разорвано, а груд насасывал сожаления;
И слезы, не извините, не боли жжения тела,
Ни проклятие мы не утратили от поступка,
И молоток не выпустил руки.
Итак, мы все идем, в одном сообществе надоели
Святое мнение и молот в руках.
Пусть блин мы и мир накладных расходов!
Мы Ломор Скал, уровень правды,
И счастье придет вдоль наших костей.
Другие песни исполнителя: