Тарас Прохасько - FM - Track 04
текст песни
25
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Тарас Прохасько - FM - Track 04 - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
22.11 Ми чомусь не вважаємо свою місцевість землею плодів. Якщо плоди — то
Закарпаття, Молдавія, може, ще Косівщина. А у нас — хіба картопля, фасоля, якісь кабачки і цибуля. Натомість передкарпаття, передгір'я — це яблуневий рай. Ніде нема таких зимових яблук, хіба що десь на півночі Франції, але їх там усе одно взимку тяжко знайти, бо весь урожай іде на кальвадос. А у нас найцінніші ренети
і йони можуть долежати — якщо з ними любовно обійтися — аж до літа, не втрачаючи смаку й запаху, хоч І постійно віддають свої пахощі приміщенням, у яких переховуються.
Взимку сніговими завалами мешканці гірських садів пробираються до станцій, щоб поїздом привезти до франківського базару трохи яблук. Якби якийсь такий мішок урвався на дорозі, то червоно-жовтий яблучний більярд зігрів би набраним у себе сонцем цілий похмурий вагон «Червоної рути» або обпік би захололими боками безнадійну студінь снігів.
Часом так І стається. Тоді яблука треба визбирати. Але одного разу було так, що ніхто навіть не торкнувся жодної йони, що були розсипані вздовж колії. Вони так і лежали, потім пропекли всю товщу снігу, а згодом увійшли в землю, можливо, —
навіть не розклавшись, цього ніхто не може сказати, бо коли сніг зійшов, не було вже жодного сліду. А не збирали яблук тому, що вони порозліталися з мішка пана Бойка. Пан Бойко власне ніс мішок червоних йон до станції. Було ще темно і дуже морозно. Вушанка була міцно зав'язана, голова зігнута під тягарем, вмощеним на шиї. Тому він не почув, що ззаду їде поїзд, і яблука розсипалися вздовж колії.
Їх не зібрали тоді не лише тому, що зимою нема квітів, які б можна було
покласти на тому місці, а й тому, що вони нагадували про те, як важко втекти від долі. Бо перед тим пан Бойко вже кілька разів потрапляв під поїзд, застрявши на переїзді з фірою. Такого більше не бувало ні з ким і ніколи. З ним жодного разу нічогісінько не ставалося, хоч фіри розліталися на тріски. Для нього поїзди, напевно, назавжди стали чимось таким, як блискавки.
Не знаю чому, але ця історія видається мені страшенно оптимістичною. Хоч і нагадує, що не можна знати, хто доїдатиме зібраний тобою урожай.
Закарпаття, Молдавія, може, ще Косівщина. А у нас — хіба картопля, фасоля, якісь кабачки і цибуля. Натомість передкарпаття, передгір'я — це яблуневий рай. Ніде нема таких зимових яблук, хіба що десь на півночі Франції, але їх там усе одно взимку тяжко знайти, бо весь урожай іде на кальвадос. А у нас найцінніші ренети
і йони можуть долежати — якщо з ними любовно обійтися — аж до літа, не втрачаючи смаку й запаху, хоч І постійно віддають свої пахощі приміщенням, у яких переховуються.
Взимку сніговими завалами мешканці гірських садів пробираються до станцій, щоб поїздом привезти до франківського базару трохи яблук. Якби якийсь такий мішок урвався на дорозі, то червоно-жовтий яблучний більярд зігрів би набраним у себе сонцем цілий похмурий вагон «Червоної рути» або обпік би захололими боками безнадійну студінь снігів.
Часом так І стається. Тоді яблука треба визбирати. Але одного разу було так, що ніхто навіть не торкнувся жодної йони, що були розсипані вздовж колії. Вони так і лежали, потім пропекли всю товщу снігу, а згодом увійшли в землю, можливо, —
навіть не розклавшись, цього ніхто не може сказати, бо коли сніг зійшов, не було вже жодного сліду. А не збирали яблук тому, що вони порозліталися з мішка пана Бойка. Пан Бойко власне ніс мішок червоних йон до станції. Було ще темно і дуже морозно. Вушанка була міцно зав'язана, голова зігнута під тягарем, вмощеним на шиї. Тому він не почув, що ззаду їде поїзд, і яблука розсипалися вздовж колії.
Їх не зібрали тоді не лише тому, що зимою нема квітів, які б можна було
покласти на тому місці, а й тому, що вони нагадували про те, як важко втекти від долі. Бо перед тим пан Бойко вже кілька разів потрапляв під поїзд, застрявши на переїзді з фірою. Такого більше не бувало ні з ким і ніколи. З ним жодного разу нічогісінько не ставалося, хоч фіри розліталися на тріски. Для нього поїзди, напевно, назавжди стали чимось таким, як блискавки.
Не знаю чому, але ця історія видається мені страшенно оптимістичною. Хоч і нагадує, що не можна знати, хто доїдатиме зібраний тобою урожай.
22.11 По какой -то причине мы не рассматриваем нашу местность. Если плод, тогда
Transcarpathia, Молдова, может быть, все еще косившхьяна. И у нас есть картофель, стиль, немного цуккини и лук. Вместо этого, препаратаский регион, Foothills - это яблочный рай. Нигде нет таких зимних яблок, кроме как на севере Франции, но их все еще трудно найти там, потому что весь урожай идет в Кальвадос. И у нас самая ценная арендная плата
И ионы могут лечь - если они делают их с любовью - до лета, не теряя вкус и запах, хотя они постоянно дают свои ароматы, в которых они прячутся.
Зимой снежные сады направляются на станции, чтобы донести некоторые яблоки на французский базар. Если какой-либо такой мешок разорвался на дороге, то красно-желтый яблочный бильярд согревал бы солнце на солнце, целый мрачный фургон "красная рута" или горящие стороны безнадежного ученика снега.
Иногда это случается. Тогда яблоки должны быть забраны. Но однажды это было так, что никто даже не коснулся ни одного иона, который был разбросан по трассе. Они ложились, затем испелись весь снег, а затем, возможно, вошли в землю -
Даже не разлагаясь, никто не может сказать это, потому что, когда снег сошел, не было никаких следов. И они не собирали яблоки, потому что вылетели из сумки мистера Бойко. Мистер Бойко нес мешок с красным ионом на станцию. Было все еще темно и очень морозно. Ухо было прочно связано, голова была согнута под бременем, установленной на шее. Поэтому он не слышал, что поезд уходит, и яблоки были разбросаны по трассе.
Их не собирались не только потому, что зимой нет цветов, которые могли бы
Поставьте на это место, но также потому, что они напоминали о том, как трудно убежать от судьбы. Потому что до этого мистер Бойко несколько раз сбился с поездом, застрял на движении с чипом. Этого больше не было ни с кем и никогда. Этого никогда не случалось с ним, хотя ели летали на чипсах. Для него поезда, вероятно, навсегда стали чем -то вроде молнии.
Я не знаю почему, но эта история кажется мне ужасно оптимистичным. Хотя это напоминает, что вы не можете знать, кто будет съесть урожай, который вы собрали.
Transcarpathia, Молдова, может быть, все еще косившхьяна. И у нас есть картофель, стиль, немного цуккини и лук. Вместо этого, препаратаский регион, Foothills - это яблочный рай. Нигде нет таких зимних яблок, кроме как на севере Франции, но их все еще трудно найти там, потому что весь урожай идет в Кальвадос. И у нас самая ценная арендная плата
И ионы могут лечь - если они делают их с любовью - до лета, не теряя вкус и запах, хотя они постоянно дают свои ароматы, в которых они прячутся.
Зимой снежные сады направляются на станции, чтобы донести некоторые яблоки на французский базар. Если какой-либо такой мешок разорвался на дороге, то красно-желтый яблочный бильярд согревал бы солнце на солнце, целый мрачный фургон "красная рута" или горящие стороны безнадежного ученика снега.
Иногда это случается. Тогда яблоки должны быть забраны. Но однажды это было так, что никто даже не коснулся ни одного иона, который был разбросан по трассе. Они ложились, затем испелись весь снег, а затем, возможно, вошли в землю -
Даже не разлагаясь, никто не может сказать это, потому что, когда снег сошел, не было никаких следов. И они не собирали яблоки, потому что вылетели из сумки мистера Бойко. Мистер Бойко нес мешок с красным ионом на станцию. Было все еще темно и очень морозно. Ухо было прочно связано, голова была согнута под бременем, установленной на шее. Поэтому он не слышал, что поезд уходит, и яблоки были разбросаны по трассе.
Их не собирались не только потому, что зимой нет цветов, которые могли бы
Поставьте на это место, но также потому, что они напоминали о том, как трудно убежать от судьбы. Потому что до этого мистер Бойко несколько раз сбился с поездом, застрял на движении с чипом. Этого больше не было ни с кем и никогда. Этого никогда не случалось с ним, хотя ели летали на чипсах. Для него поезда, вероятно, навсегда стали чем -то вроде молнии.
Я не знаю почему, но эта история кажется мне ужасно оптимистичным. Хотя это напоминает, что вы не можете знать, кто будет съесть урожай, который вы собрали.
Другие песни исполнителя: