Юрій Андрухович - Варто замислитись...
текст песни
18
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Юрій Андрухович - Варто замислитись... - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Відчуття форми, а точніше його брак - ось назва всіх наших нещасть. Ми не
вміємо й не хочемо робити з життя мистецький твір. Наша бідність - тут не
виправдання й не пояснення, а швидше наслідок. Ми не вміємо співіснувати з
птахами, квітами і Скульптурами. Наші пам'ятники нагадують злих
кровожерних ідолів, а обрані нами правителі - кримінальних мерзотників.
Наші будинки, сади, площі (я вже не кажу: заводи, вокзали, летовища)
вражені тяжким гріхом безформності. Усе, на чому ще може спинитися око, -
полишене не нами, але нами занедбане і осквернене.
У нас не може бути доброго дизайну, адже добрий дизайн - це теж
спадковість, це продовження ландшафту.
У нас не може бути доброго театру, кіно, цирку. Як і багатьох інших речей,
котрі надто вимагають любити форму, відчувати її абсолютно. А нам завжди
натякали, що слід зневажати форму. До речі, як мало в нас поетів, котрі
вміють знаходити точні й багаті рими! Бо ми не любимо своєї мови. Погано
артикулюємо, інтонуємо. Наші актори фальшиві з першого звуку. Слова просто
вибулькують з нас - таке собі напіврозбірливе бубоніння, в якому відсутній
бодай один чутливий нерв.
Відсутність форми - це озвіріння. Це вічна сірість буття, від якої тікають
у зашморг. Пейзажі за вікном вагона вдало доповнюють сморід, хамство і
переповнення у вагоні.
Цеховий інтер'єр цілком співзвучний загальному виробничому ідіотизмові.
Тотальне нищення природи зраджує наше невміння дати собі раду з ландшафтом
і обертається нищенням самих себе.
Як і чому це сталося? На тлі волаючої безформності творимо новий міф -
кричимо про свою європейськість, наводимо якісь расові, антропологічні,
географічні аргументи, сягаємо по Трипілля, скіфів-орачів, по язичництво
або, навпаки, християнство, відраховуємо назад цілі тисячоліття,
демонструємо писанку або сирного коника. Так, десь було воно, це відчуття
форми. Десь було.
Може, причина в нашій незахищеності від Сходу? Може, в тому, що замало
вділив нам Господь гір і лісів? Веж і садів?
Можна завалити наші порожні полиці прерізним товаром світового класу - все
одно забракне тих, які зуміють його не по-жлобськи розташувати на отих
полицях. Можна відкрити безліч приватних крамничок з усякою всячиною - все
одно в них забракне дзвіночка при дверях і чемного вітання власника. Щось
ми втратили, здається, назавжди. Навіть, якщо мали колись.
Але що робити? Якщо є сенс щось робити. З чого почати?
Ви будете сміятись, але я скажу так: навчити школярів відрізняти сонети
від октав. Окситонні рими від парокситонних. Питальне речення від
окличного.
вміємо й не хочемо робити з життя мистецький твір. Наша бідність - тут не
виправдання й не пояснення, а швидше наслідок. Ми не вміємо співіснувати з
птахами, квітами і Скульптурами. Наші пам'ятники нагадують злих
кровожерних ідолів, а обрані нами правителі - кримінальних мерзотників.
Наші будинки, сади, площі (я вже не кажу: заводи, вокзали, летовища)
вражені тяжким гріхом безформності. Усе, на чому ще може спинитися око, -
полишене не нами, але нами занедбане і осквернене.
У нас не може бути доброго дизайну, адже добрий дизайн - це теж
спадковість, це продовження ландшафту.
У нас не може бути доброго театру, кіно, цирку. Як і багатьох інших речей,
котрі надто вимагають любити форму, відчувати її абсолютно. А нам завжди
натякали, що слід зневажати форму. До речі, як мало в нас поетів, котрі
вміють знаходити точні й багаті рими! Бо ми не любимо своєї мови. Погано
артикулюємо, інтонуємо. Наші актори фальшиві з першого звуку. Слова просто
вибулькують з нас - таке собі напіврозбірливе бубоніння, в якому відсутній
бодай один чутливий нерв.
Відсутність форми - це озвіріння. Це вічна сірість буття, від якої тікають
у зашморг. Пейзажі за вікном вагона вдало доповнюють сморід, хамство і
переповнення у вагоні.
Цеховий інтер'єр цілком співзвучний загальному виробничому ідіотизмові.
Тотальне нищення природи зраджує наше невміння дати собі раду з ландшафтом
і обертається нищенням самих себе.
Як і чому це сталося? На тлі волаючої безформності творимо новий міф -
кричимо про свою європейськість, наводимо якісь расові, антропологічні,
географічні аргументи, сягаємо по Трипілля, скіфів-орачів, по язичництво
або, навпаки, християнство, відраховуємо назад цілі тисячоліття,
демонструємо писанку або сирного коника. Так, десь було воно, це відчуття
форми. Десь було.
Може, причина в нашій незахищеності від Сходу? Може, в тому, що замало
вділив нам Господь гір і лісів? Веж і садів?
Можна завалити наші порожні полиці прерізним товаром світового класу - все
одно забракне тих, які зуміють його не по-жлобськи розташувати на отих
полицях. Можна відкрити безліч приватних крамничок з усякою всячиною - все
одно в них забракне дзвіночка при дверях і чемного вітання власника. Щось
ми втратили, здається, назавжди. Навіть, якщо мали колись.
Але що робити? Якщо є сенс щось робити. З чого почати?
Ви будете сміятись, але я скажу так: навчити школярів відрізняти сонети
від октав. Окситонні рими від парокситонних. Питальне речення від
окличного.
Чувство формы, или, скорее, его отсутствие, - это имя всех наших несчастий. Мы не
Мы знаем и не хотим делать произведение искусства. Наша бедность здесь нет
оправдание, а не объяснение, а скорее следующий. Мы не можем сосуществовать с
Птицы, цветы и скульптуры. Наши памятники напоминают зло
кровожадные идолы, и выбранные нами правители - это преступное насилие.
Наши дома, сады, квадраты (я больше не говорю: фабрики, станции, аэропорты)
впечатлен могильным грехом формы. Все, что остальное может быть остановлено глазом -
Это не оставлено нами, но нас пренебрегают и осквернены.
Мы не можем быть хорошим дизайном, потому что тоже хороший дизайн
Наследственность, это продолжение ландшафта.
У нас не может быть хорошего театра, кино, цирка. Как и многие другие вещи,
Что слишком требует, чтобы любить форму, чтобы почувствовать ее абсолютно. И мы всегда
Они намекнули, что форму должна быть презирается. Кстати, как мало у нас есть поэты, которые
Они могут найти точные и богатые рифмы! Потому что мы не любим наш язык. Плохо
Мы сочтены, интоне. Наши актеры фальшивы из первого звука. Слова просты
из нас - своего рода пузырьки наполовину роббера, в котором нет
По крайней мере, один чувствительный нерв.
Отсутствие формы - это голос. Вечная серая бытие, из которого они убегают
В Zashmorg. Ландшафты за пределами окна универсального дополнения зловония, грубость и
переполнение в универсале.
Интерьер мастерской вполне соответствует общему производству идиоттизму.
Полное уничтожение природы представляет нашу неспособность дать себе совет с ландшафтом
и вращается.
Как и почему это произошло? На фоне военного корабля мы создаем новый миф -
Мы кричим о нашей европействе, мы даем несколько расовых, антропологических,
Географические аргументы, мы выпускаем Триполи, скифы-паган, язычество
или, наоборот, христианство, мы считаем все тысячелетие,
Мы демонстрируем пасхальное яйцо или сыр. Да, это было где -то, это чувство
формы Где-то.
Может быть, причина нашей неуверенности с востока? Может этого недостаточно
Господь и леса дали нам? Башни и сады?
Можно сжечь наши пустые полки с помощью благоприятного продукта мирового класса - все
один разбудит тех, кто не может положить его на призрак на тех
полки. Вы можете открыть много частных магазинов со всем - все
У них будет колокол у двери и вежливое приветствие владельца. Что-нибудь
Мы проиграли, это кажется навсегда. Даже если бы у них был один раз.
Но что делать? Если имеет смысл что -то сделать. Когда начать?
Вы будете смеяться, но я скажу так: научите студентов различать сонеты
из октав. Окситон рифмуется из пароксона. Вопрос предложение от
восклицательный знак.
Мы знаем и не хотим делать произведение искусства. Наша бедность здесь нет
оправдание, а не объяснение, а скорее следующий. Мы не можем сосуществовать с
Птицы, цветы и скульптуры. Наши памятники напоминают зло
кровожадные идолы, и выбранные нами правители - это преступное насилие.
Наши дома, сады, квадраты (я больше не говорю: фабрики, станции, аэропорты)
впечатлен могильным грехом формы. Все, что остальное может быть остановлено глазом -
Это не оставлено нами, но нас пренебрегают и осквернены.
Мы не можем быть хорошим дизайном, потому что тоже хороший дизайн
Наследственность, это продолжение ландшафта.
У нас не может быть хорошего театра, кино, цирка. Как и многие другие вещи,
Что слишком требует, чтобы любить форму, чтобы почувствовать ее абсолютно. И мы всегда
Они намекнули, что форму должна быть презирается. Кстати, как мало у нас есть поэты, которые
Они могут найти точные и богатые рифмы! Потому что мы не любим наш язык. Плохо
Мы сочтены, интоне. Наши актеры фальшивы из первого звука. Слова просты
из нас - своего рода пузырьки наполовину роббера, в котором нет
По крайней мере, один чувствительный нерв.
Отсутствие формы - это голос. Вечная серая бытие, из которого они убегают
В Zashmorg. Ландшафты за пределами окна универсального дополнения зловония, грубость и
переполнение в универсале.
Интерьер мастерской вполне соответствует общему производству идиоттизму.
Полное уничтожение природы представляет нашу неспособность дать себе совет с ландшафтом
и вращается.
Как и почему это произошло? На фоне военного корабля мы создаем новый миф -
Мы кричим о нашей европействе, мы даем несколько расовых, антропологических,
Географические аргументы, мы выпускаем Триполи, скифы-паган, язычество
или, наоборот, христианство, мы считаем все тысячелетие,
Мы демонстрируем пасхальное яйцо или сыр. Да, это было где -то, это чувство
формы Где-то.
Может быть, причина нашей неуверенности с востока? Может этого недостаточно
Господь и леса дали нам? Башни и сады?
Можно сжечь наши пустые полки с помощью благоприятного продукта мирового класса - все
один разбудит тех, кто не может положить его на призрак на тех
полки. Вы можете открыть много частных магазинов со всем - все
У них будет колокол у двери и вежливое приветствие владельца. Что-нибудь
Мы проиграли, это кажется навсегда. Даже если бы у них был один раз.
Но что делать? Если имеет смысл что -то сделать. Когда начать?
Вы будете смеяться, но я скажу так: научите студентов различать сонеты
из октав. Окситон рифмуется из пароксона. Вопрос предложение от
восклицательный знак.