Жадан - світло любові
текст песни
29
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Жадан - світло любові - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Світло горіло всю ніч до ранку.
Протяги легко торкали фіранку.
В будинку спали. Спали в місті.
Темрява перекривала мости.
Стиглі яблука в чорному листі
продовжували рости.
Запах дощу на нічній веранді.
Великі дерева такі безпорадні –
стояли сам на сам із повітрям,
мовчали, слухали, входили в тінь,
торкалися темряви мокрим віттям,
кожним із переплетінь.
Будинок спав. У його коридорах
стояла любов, як хвороба в порах,
як звук, що зривається з піднебіння,
як промені, що добиваються дна –
вивітрена, мерехка, осіння,
вона стояла одна.
Сходи, сволоки, книги й меблі:
речі – вимучені і теплі,
назви, з яких починалися ранки,
простір, який формував вечори,
звички, залежності, забаганки –
згадуй і говори.
Вікна вихоплювали прохолоду,
і ніби прапор або свободу,
вперто і віддано, знов і знов
її зберігали, усім на подив,
сюди ніхто давно не приходив,
звідси ніхто не пішов.
Світлі, спраглі, безособові.
Все тримається на любові,
все стосується головного,
все постає з дрібниць,
з незрозумілого і живого,
зі свідчень і таємниць.
Хай стоять непокірні будинки.
З якої не починай сторінки –
час перемотує рвані жили,
перетягує сірі бинти.
Тебе тут надто сильно любили,
щоби звідси піти.
Хай буде так, як було раніше.
Вона чекає, але не пише,
як і завжди восени.
Світло холоне серед кімнати,
і вже коли їй потрібно вставати,
починають снитися сни.
Протяги легко торкали фіранку.
В будинку спали. Спали в місті.
Темрява перекривала мости.
Стиглі яблука в чорному листі
продовжували рости.
Запах дощу на нічній веранді.
Великі дерева такі безпорадні –
стояли сам на сам із повітрям,
мовчали, слухали, входили в тінь,
торкалися темряви мокрим віттям,
кожним із переплетінь.
Будинок спав. У його коридорах
стояла любов, як хвороба в порах,
як звук, що зривається з піднебіння,
як промені, що добиваються дна –
вивітрена, мерехка, осіння,
вона стояла одна.
Сходи, сволоки, книги й меблі:
речі – вимучені і теплі,
назви, з яких починалися ранки,
простір, який формував вечори,
звички, залежності, забаганки –
згадуй і говори.
Вікна вихоплювали прохолоду,
і ніби прапор або свободу,
вперто і віддано, знов і знов
її зберігали, усім на подив,
сюди ніхто давно не приходив,
звідси ніхто не пішов.
Світлі, спраглі, безособові.
Все тримається на любові,
все стосується головного,
все постає з дрібниць,
з незрозумілого і живого,
зі свідчень і таємниць.
Хай стоять непокірні будинки.
З якої не починай сторінки –
час перемотує рвані жили,
перетягує сірі бинти.
Тебе тут надто сильно любили,
щоби звідси піти.
Хай буде так, як було раніше.
Вона чекає, але не пише,
як і завжди восени.
Світло холоне серед кімнати,
і вже коли їй потрібно вставати,
починають снитися сни.
Свет горел всю ночь до утра.
Проекты легко коснулись занавески.
Они спали в доме. Они спали в городе.
Темнота заблокировала мосты.
Спелые яблоки в черном листе
Они продолжали расти.
Запах дождя на ночном крыльце.
Большие деревья такие беспомощные -
стоял наедине с воздухом,
молчали, слушали, вошли в тень,
коснулся тьмы влажных ветвей,
каждый из переплетения.
Дом спал. В его коридорах
стоял любовь как болезнь в полях,
как звук, который выходит из вкуса,
Как лучи достижения дна -
выветрился, мерцает, осень,
Она стояла одна.
Лестница, ублюдки, книги и мебель:
Вещи принудительно и тепло,
имена, с которых начались раны,
пространство, которое сформировало вечера,
привычки, зависимости, удары -
Помните и говорите.
Окна прохладились,
и как флаг или свобода,
упрямо и посвящен, снова и снова
это было удивительно, что
Никто не пришел сюда долгое время,
Отсюда никто не остался.
Свет, жаждущий, безличный.
Все держится, чтобы любовь,
Все связано с основным,
Все выходит из мелочей,
от непостижимого и живого,
Из показаний и секретов.
Пусть мятежные дома стоят.
Из которого не запускают страницу -
Время пересматривает разорванные вены,
перетаскивает серые повязки.
Ты слишком любил здесь,
Уйти отсюда.
Пусть это будет так, как было раньше.
Она ждет, но не пишет,
Как всегда осенью.
Свет холодный в середине комнаты,
и уже когда ей нужно встать,
Мечты начинают мечтать.
Проекты легко коснулись занавески.
Они спали в доме. Они спали в городе.
Темнота заблокировала мосты.
Спелые яблоки в черном листе
Они продолжали расти.
Запах дождя на ночном крыльце.
Большие деревья такие беспомощные -
стоял наедине с воздухом,
молчали, слушали, вошли в тень,
коснулся тьмы влажных ветвей,
каждый из переплетения.
Дом спал. В его коридорах
стоял любовь как болезнь в полях,
как звук, который выходит из вкуса,
Как лучи достижения дна -
выветрился, мерцает, осень,
Она стояла одна.
Лестница, ублюдки, книги и мебель:
Вещи принудительно и тепло,
имена, с которых начались раны,
пространство, которое сформировало вечера,
привычки, зависимости, удары -
Помните и говорите.
Окна прохладились,
и как флаг или свобода,
упрямо и посвящен, снова и снова
это было удивительно, что
Никто не пришел сюда долгое время,
Отсюда никто не остался.
Свет, жаждущий, безличный.
Все держится, чтобы любовь,
Все связано с основным,
Все выходит из мелочей,
от непостижимого и живого,
Из показаний и секретов.
Пусть мятежные дома стоят.
Из которого не запускают страницу -
Время пересматривает разорванные вены,
перетаскивает серые повязки.
Ты слишком любил здесь,
Уйти отсюда.
Пусть это будет так, как было раньше.
Она ждет, но не пишет,
Как всегда осенью.
Свет холодный в середине комнаты,
и уже когда ей нужно встать,
Мечты начинают мечтать.
Другие песни исполнителя: