Бруно Ферреро - Клубок вовни
текст песни
25
0 человек. считает текст песни верным
0 человек считают текст песни неверным
Бруно Ферреро - Клубок вовни - оригинальный текст песни, перевод, видео
- Текст
- Перевод
Королівський двір гучно обходив святкування з нагоди прибуття короля до столиці. У багато прикрашеній залі король приймав дари від своїх підданих. Усі подарунки були дуже цінні: коштовна зброя, срібляні келихи, тканини, гаптовані золотом.
Коли вервиця жертводавців уже майже підходила до кінця, з’явилася столітня селянка. Вона йшла, важко ступаючи у своїх дерев’яних взувачках. Жінка накульгувала і спиралася на палицю. У повній тиші вона вийняла з кошика дарунок, що був старанно загорнутий у полотно.
Коли жінка поклала до ніг короля клубок білої вовни, усі вибухнули гучним сміхом. Старенька назбирала її від двох овець — свого єдиного маєтку — і напряла за довгі зимові вечори.
Король без слова з гідністю уклонився. Коли старенька, супроводжувана згірдливими поглядами, поволі виходила із зали, король дав знак розпочинати святкування.
У густих сутінках жінка із труднощами подолала дорогу до своєї хати, що знаходилася у королівському лісі. Досі з її присутністю там ледве мирилися. Коли ж старенька побачила свій дім, то страшенно перелякалася.
Хату оточили гвардійці короля. Довкруж бідного обійстя вбивали кілки, а між ними натягували вовняне прядиво.
«О мій Боже, — скрушно зітхнула старенька. — Мій подарунок образив короля... Тепер мене арештують і вкинуть до цюпи».
Тут її помітив командир вояків. Він низенько схилився перед нею і ґречно повідомив: «Пані, згідно з наказом нашого доброго короля, земля, яку можна обгородити прядивом із Вашого клубка, відтепер належить Вам».
Обсяг її нових володінь відповідав довжині вовни з її клубка. Жінка отримала тією мірою, якою сама обдаровувала.
Очікуємо багато і боїмося дарувати.
Два монахи вирощували ружі. Один поринав у споглядання краси і запаху своїх руж. Інший зрізав найгарніші квіти і дарував перехожим.
«Що ти робиш? — картав його перший монах. — Як ти можеш позбавляти себе радости вдихати запах своїх руж?»
«Ружі найліпше пахнуть у руках того, хто дарує їх іншим», — дуже просто відповів другий.
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
Коли вервиця жертводавців уже майже підходила до кінця, з’явилася столітня селянка. Вона йшла, важко ступаючи у своїх дерев’яних взувачках. Жінка накульгувала і спиралася на палицю. У повній тиші вона вийняла з кошика дарунок, що був старанно загорнутий у полотно.
Коли жінка поклала до ніг короля клубок білої вовни, усі вибухнули гучним сміхом. Старенька назбирала її від двох овець — свого єдиного маєтку — і напряла за довгі зимові вечори.
Король без слова з гідністю уклонився. Коли старенька, супроводжувана згірдливими поглядами, поволі виходила із зали, король дав знак розпочинати святкування.
У густих сутінках жінка із труднощами подолала дорогу до своєї хати, що знаходилася у королівському лісі. Досі з її присутністю там ледве мирилися. Коли ж старенька побачила свій дім, то страшенно перелякалася.
Хату оточили гвардійці короля. Довкруж бідного обійстя вбивали кілки, а між ними натягували вовняне прядиво.
«О мій Боже, — скрушно зітхнула старенька. — Мій подарунок образив короля... Тепер мене арештують і вкинуть до цюпи».
Тут її помітив командир вояків. Він низенько схилився перед нею і ґречно повідомив: «Пані, згідно з наказом нашого доброго короля, земля, яку можна обгородити прядивом із Вашого клубка, відтепер належить Вам».
Обсяг її нових володінь відповідав довжині вовни з її клубка. Жінка отримала тією мірою, якою сама обдаровувала.
Очікуємо багато і боїмося дарувати.
Два монахи вирощували ружі. Один поринав у споглядання краси і запаху своїх руж. Інший зрізав найгарніші квіти і дарував перехожим.
«Що ти робиш? — картав його перший монах. — Як ти можеш позбавляти себе радости вдихати запах своїх руж?»
«Ружі найліпше пахнуть у руках того, хто дарує їх іншим», — дуже просто відповів другий.
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
Королевский двор был громко обойти по случаю прибытия короля в столицу. Во многих украшенных залах король получил подарки от своих подданных. Все подарки были очень ценными: драгоценное оружие, серебряные очки, ткани, искаженные золотом.
Когда Розарий доноров почти подошел к концу, появился столетий крестьянин. Она стала тяжелой, вступая в деревянные туфли. Женщина была ошеломлена и отдыхала на палке. В полном молчании она удалила подарок из корзины, которая была тщательно завернута в холст.
Когда женщина положила клубок белой шерсти в ноги короля, все взорвались громким смехом. Старуха собрала ее из двух овец - ее единственное поместье - и направила на долгие зимние вечера.
Король без слова с достоинством поклонился. Когда старуха, сопровождаемая быстрыми видами, медленно покинул зал, король сделал знак, чтобы начать праздник.
В толстых сумерках женщина преодолела путь к своему дому, который находился в Королевском лесу. До сих пор ее присутствие было едва примирено там. Когда старуха увидела ее дом, она испугалась.
Дом был окружен охранниками короля. Колышки были убиты вокруг бедных, и между ними протянулась шерсть.
«Боже мой», вздохнула старуха. «Мой подарок обидел короля ... теперь меня арестовывают и бросают в Цупу».
Здесь она была замечена командиром солдат. Он поклонился низко перед ней и сказал: «Дамы, в соответствии с приказом нашего хорошего короля, земли, которая может быть заключена с прядильщиком с вашего мяча, теперь принадлежит вам».
Объем ее новых владений соответствовал длине шерсти с ее мяча. Женщина получила до такой степени, что она подарила.
Мы ожидаем многого и боимся дать.
Два монаха выращивали розы. Один погрузился в созерцание красоты и запаха его роз. Другой порезал самые красивые цветы и дал прохожим.
"Что ты делаешь? Сказал свой первый монаш. - Как вы можете лишить себя радости вдыхания запаха ваших стержней? »
«Розы пахнут лучшими в руках того, кто дает их другим», - сказал другой просто.
Из книги Бруно Ферреро "365 рассказов для души"
Когда Розарий доноров почти подошел к концу, появился столетий крестьянин. Она стала тяжелой, вступая в деревянные туфли. Женщина была ошеломлена и отдыхала на палке. В полном молчании она удалила подарок из корзины, которая была тщательно завернута в холст.
Когда женщина положила клубок белой шерсти в ноги короля, все взорвались громким смехом. Старуха собрала ее из двух овец - ее единственное поместье - и направила на долгие зимние вечера.
Король без слова с достоинством поклонился. Когда старуха, сопровождаемая быстрыми видами, медленно покинул зал, король сделал знак, чтобы начать праздник.
В толстых сумерках женщина преодолела путь к своему дому, который находился в Королевском лесу. До сих пор ее присутствие было едва примирено там. Когда старуха увидела ее дом, она испугалась.
Дом был окружен охранниками короля. Колышки были убиты вокруг бедных, и между ними протянулась шерсть.
«Боже мой», вздохнула старуха. «Мой подарок обидел короля ... теперь меня арестовывают и бросают в Цупу».
Здесь она была замечена командиром солдат. Он поклонился низко перед ней и сказал: «Дамы, в соответствии с приказом нашего хорошего короля, земли, которая может быть заключена с прядильщиком с вашего мяча, теперь принадлежит вам».
Объем ее новых владений соответствовал длине шерсти с ее мяча. Женщина получила до такой степени, что она подарила.
Мы ожидаем многого и боимся дать.
Два монаха выращивали розы. Один погрузился в созерцание красоты и запаха его роз. Другой порезал самые красивые цветы и дал прохожим.
"Что ты делаешь? Сказал свой первый монаш. - Как вы можете лишить себя радости вдыхания запаха ваших стержней? »
«Розы пахнут лучшими в руках того, кто дает их другим», - сказал другой просто.
Из книги Бруно Ферреро "365 рассказов для души"
Другие песни исполнителя: